Валтап

ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ

1. НАЗВА ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ

ВАЛТАП, 80 мг, покриті таблетки
ВАЛТАП, 160 мг, покриті таблетки

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Валтап, 80 мг: кожна покрита таблетка містить 80 мг валсартану.
Валтап, 160 мг: кожна покрита таблетка містить 160 мг валсартану.
Допоміжні речовини з відомою дією:
Валтап, 80 мг:
Кожна таблетка містить:
сорбітол......................... 9,25 мг
лактоза моногідрат.... 0,33 мг
Валтап, 160 мг:
Кожна таблетка містить:
сорбітол......................... 18,50 мг
лактоза моногідрат.... 0,95 мг
Повний перелік допоміжних речовин див. пункт 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Покрита таблетка
Валтап, 80 мг, покриті таблетки: рожеві, круглі покриті таблетки, з рискою для ділення по одному
боку.
Валтап, 160 мг, покриті таблетки: жовто-коричневі, круглі покриті таблетки, з рискою для ділення
по одному боку.
Таблетку можна поділити на рівні дози.

4. ДЕТАЛЬНІ КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Показання до застосування

Гіпертонічна хвороба
Лікування самостійної гіпертонічної хвороби у дорослих пацієнтів, а також у дітей та підлітків у віці
від 6 до менш 18 років.
Стан після інфаркту міокарда
Лікування дорослих пацієнтів у стабільному стані з симптоматичною серцевою недостатністю або
безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка після інфаркту міокарда (див. пункти 4.4 і 5.1).
Серцева недостатність
Лікування дорослих пацієнтів з симптоматичною серцевою недостатністю, якщо інгібітори конвертази
ангіотензину (АКЕ) не терпляться, або у пацієнтів, які не терплять бета-адреноблокаторів як лікування
додане до інгібіторів АКЕ, якщо не можна застосувати антагоністів рецептора мінералокортикоїду
(див. пункти 4.2, 4.4, 4.5 і 5.1).

4.2 Дозування і спосіб застосування

Дозування
Гіпертонічна хвороба
Рекомендована початкова доза лікарського засобу ВАЛТАП становить 80 мг один раз на добу. Ефект
від гіпертонії є чітко помітним через 2 тижні, а максимальний стає через 4 тижні. У разі деяких пацієнтів, у яких не досягнуто належного контролю артеріального тиску, дозу можна збільшити до 160 мг, а максимально до 320 мг.
Лікарський засіб ВАЛТАП може застосовуватися одночасно з іншими антигіпертензивними засобами
(див. пункти 4.3, 4.4, 4.5 і 5.1). Додаткове застосування діуретика, такого як гідрохлортіазид, призводить до більшого зниження артеріального тиску у цих пацієнтів.
Стан після інфаркту міокарда
У пацієнтів у стабільному стані лікування може бути розпочато вже через 12 годин після діагностики інфаркту міокарда. Після застосування початкової дози 20 мг двічі на добу, протягом наступних кількох тижнів необхідно поступово збільшувати дозу валсартану до 40 мг, 80 мг і 160 мг, двічі на добу. Початкова доза забезпечується подільною таблеткою потужністю 40 мг.
Максимальною цілевою дозою є 160 мг, приймається двічі на добу. Зазвичай рекомендується, щоб після початку лікування пацієнти протягом 2 тижнів отримували дозу 80 мг двічі на добу, а максимальну цілеву дозу 160 мг, приймається двічі на добу, слід вводити протягом 3 місяців, залежно від толерантності пацієнта до лікарського засобу. Якщо виникає симптоматичне гіпотонія або порушення функції нирок, слід розглянути можливість зменшення дози.
Валсартан може застосовуватися у пацієнтів, які приймають інші лікарські засоби, що застосовуються для лікування інфаркту міокарда, такі як тромболітичні засоби, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори, статини та діуретики. Не рекомендується одночасне застосування з інгібіторами АКЕ (див. пункти 4.4 і 5.1).
Оцінка стану пацієнта після інфаркту міокарда повинна завжди враховувати оцінку функції нирок.
Серцева недостатність
Рекомендована початкова доза лікарського засобу ВАЛТАП становить 40 мг двічі на добу. Збільшення дози послідовно до 80 мг і 160 мг, приймається двічі на добу, повинно проводитися з інтервалом не менше двох тижнів, до досягнення максимальної дози, терпимої пацієнтом. У разі одночасного застосування діуретика слід розглянути можливість зменшення його дози. Максимальна добова доза, застосована в клінічних дослідженнях, становила 320 мг валсартану у вигляді роздільних доз.
Валсартан може застосовуватися одночасно з іншими лікарськими засобами, що застосовуються для лікування серцевої недостатності.
Однак не рекомендується трикомпонентне комплексне лікування інгібітором АКЕ, валсартаном і бета-адреноблокатором або діуретиком, що зберігає калію (див. пункти 4.4 і 5.1). Оцінка пацієнтів з серцевою недостатністю повинна завжди враховувати оцінку функції нирок.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти похилого віку
Не існує необхідності зміни дозування у пацієнтів похилого віку.
Порушення функції нирок
Не існує необхідності коригування дози у дорослих пацієнтів з кліренсом креатиніну >10 мл/хв (див. пункти 4.4 і 5.2).
Порушення функції печінки
Застосування лікарського засобу ВАЛТАП є протипоказаним у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, жовчною цирозою печінки та у пацієнтів з холестазом (див. пункти 4.3, 4.4 і 5.2). У пацієнтів з легкими до помірних порушеннями функції печінки без холестазу не слід застосовувати дози більші за 80 мг валсартану на добу.
Діти та підлітки
Гіпертонічна хвороба у дітей та підлітків
У разі дітей та підлітків, які не можуть ковтати таблетки, рекомендується застосування інших, доступних на ринку відповідних лікарських форм. Експозиція організму та максимальна концентрація валсартану в крові становлять приблизно 1,7- і 2,2-кратні більші у разі розчину порівняно з таблетками.
Діти та підліткиу віці від 6 до менш 18 років
Початкова доза становить 40 мг один раз на добу у разі дітей з масою тіла менше 35 кг та 80 мг один раз на добу у разі дітей з масою тіла 35 кг або більшою. Дозу лікарського засобу слід коригувати залежно від досягнутого антигіпертензивного ефекту та толерантності.
Максимальні дози, оцінені в клінічних дослідженнях, наведені в нижній таблиці.
Дози більші за зазначені не були оцінені в клінічних дослідженнях і тому не рекомендується.

Спосіб застосування
Лікарський засіб ВАЛТАП може прийматися незалежно від прийому їжі та повинен прийматися з водою.

4.3 Протипоказання

• Гіпертензія на фоні інфаркту міокарда
• Надчутливість до активної речовини або до якоїсь допоміжної речовини, зазначеної в пункті 6.1.
• Тяжкі порушення функції печінки, жовчна цироза печінки та холестаз.
• Другий і третій триместр вагітності (див. пункти 4.4 і 4.6).
• Одночасне застосування валсартану з продуктами, що містять аліскірен, є протипоказаним у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (коефіцієнт фільтрації гломерулів, ГФГ <60 мл хв 1,73 м ) (див. пункти 4.5 і 5.1).< li>

4.4 Спеціальні попередження та заходи обережності під час застосування

Гіперкаліємія
Не рекомендується одночасне застосування з суплементами калію, діуретиками, що зберігають калію, замінниками кухонної солі, що містять калію, або іншими лікарськими засобами, які можуть призвести до збільшення рівня калію (гепарин тощо). Слід контролювати рівень калію.
Порушення функції нирок
Оскільки досі немає досвіду щодо безпеки застосування лікарського засобу у пацієнтів з кліренсом креатиніну <10 мл хв і пацієнтів, які проходять діаліз, тому слід бути обережним при застосуванні валсартану у цій групі. Не існує необхідності коригування дози дорослих пацієнтів з кліренсом креатиніну>10 мл/хв (див. пункти 4.2 і 5.2).
Порушення функції печінки
Валсартан слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з легкими до помірних порушеннями функції печінки, що проходять без холестазу (див. пункти 4.2 і 5.2).
Пацієнти з дефіцитом натрію та (або) зневодненням
У рідких випадках на початку лікування валсартаном у пацієнтів з значним дефіцитом натрію та (або) зневодненням, наприклад, через прийом великих доз діуретиків, може виникнути симптоматична гіпотонія. Перед початком лікування валсартаном слід виправити дефіцит натрію та (або) об'єм крові, наприклад, зменшивши дозу діуретика.
Звуження ниркової артерії
У пацієнтів з обструктивним звуженням ниркової артерії або звуженням ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки безпека застосування валсартану не встановлена.
Короткочасне застосування валсартану 12 пацієнтам з вторинним гіпертонічним нефроангіосклерозом, викликаним одностроннім звуженням ниркової артерії, не викликало суттєвих змін гемодинаміки в нирках або не вплинуло на рівень креатиніну в сироватці крові чи азотемію (БУН) у крові. Однак, у зв'язку з тим, що інші лікарські засоби, що діють на систему реніна-ангіотензин, можуть призвести до збільшення рівня азотемії у крові та креатиніну в сироватці крові, у пацієнтів з одностроннім звуженням ниркової артерії, які лікуються валсартаном, як заходи обережності, рекомендується регулярно контролювати функцію нирок.
Стан після трансплантації нирки
Досі немає досвіду щодо безпеки застосування валсартану у пацієнтів, яким нещодавно трансплантована нирка.
Первинний гіперальдостеронізм
Валсартан не слід застосовувати у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, через блокування активності системи реніна-ангіотензин-альдостерон у цих осіб.
Звуження аортального та мітрального клапанів, гіпертрофічна кардіоміопатія зі звуженням виходу з лівого шлуночка
Аналогічно до інших лікарських засобів, що розширюють кровоносні судини, рекомендується особливу обережність у пацієнтів, у яких існує звуження аортального чи мітрального клапанів, або гіпертрофічна кардіоміопатія зі звуженням виходу з лівого шлуночка.
Вагітність
Не слід починати лікування антагоністами рецептора ангіотензину II (АІІРА) під час вагітності. Якщо подальше лікування АІІРА не є необхідним, у жінок, які планують вагітність, слід застосувати альтернативне антигіпертензивне лікування з встановленим профілем безпеки під час вагітності.
У разі встановлення вагітності лікування АІІРА слід негайно припинити та, якщо це доречно, розпочати альтернативне лікування (див. пункти 4.3 і 4.6).
Стан після інфаркту міокарда
Одночасне застосування каптопрілу з валсартаном не показало жодної додаткової клінічної вигоди, однак збільшувало ризик появи побічних ефектів у порівнянні з одним або іншим лікарським засобом, застосованим у монотерапії (див. пункти 4.2 і 5.1). Тому не рекомендується одночасне застосування валсартану та інгібітора АКЕ.
Слід бути обережним на початку лікування у пацієнтів після інфаркту міокарда. Оцінка стану пацієнта після інфаркту міокарда повинна завжди враховувати оцінку функції нирок (див. пункт 4.2).
Застосування валсартану у пацієнтів після інфаркту міокарда зазвичай призводить до певного зниження артеріального тиску, але припинення лікування через тривале симптоматичне гіпотонія зазвичай не є необхідним, якщо пацієнт дотримується рекомендацій щодо дозування (див. пункт 4.2).
Серцева недостатність
Ризик появи побічних ефектів, зокрема гіпотонії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), може збільшуватися, якщо валсартан застосовується одночасно з інгібітором АКЕ. У пацієнтів з серцевою недостатністю застосування трикомпонентного комплексного лікування інгібітором АКЕ, бета-адреноблокатором та валсартаном не показало жодної клінічної вигоди (див. пункт 5.1). Таке комплексне лікування значно збільшує ризик появи побічних ефектів та тому не рекомендується.
Також не рекомендується трикомпонентне комплексне лікування інгібітором АКЕ, антагоністом рецептора мінералокортикоїду та валсартаном. Застосування такого комплексного лікування повинно проводитися під наглядом спеціаліста, а функція нирок, рівень електролітів та артеріальний тиск пацієнта повинні бути суворо контролюються.
Слід бути обережним під час початку лікування у пацієнтів з серцевою недостатністю. Оцінка пацієнтів з серцевою недостатністю повинна завжди враховувати оцінку функції нирок (див. пункт 4.2).
Застосування валсартану у пацієнтів з серцевою недостатністю зазвичай призводить до зниження артеріального тиску, але припинення лікування через тривале симптоматичне гіпотонія зазвичай не є необхідним, якщо пацієнт дотримується рекомендацій щодо дозування (див. пункт 4.2).
У пацієнтів, чия функція нирок може залежати від активності системи реніна-ангіотензин-альдостерон (наприклад, пацієнти з важкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами конвертази ангіотензину було пов'язано з олігурією та (або) прогресуючою азотемією, а в рідких випадках з гострою нирковою недостатністю та (або) смертю. Не можна виключити, що застосування валсартану може бути пов'язано з порушенням функції нирок, оскільки валсартан блокує рецептор ангіотензину II.
Не слід одночасно застосовувати інгібітори АКЕ та антагоністів рецептора ангіотензину II у пацієнтів з нефропатією, викликаною цукровим діабетом.
Ангіоневротичний набряк у анамнезі
У пацієнтів, які лікувалися валсартаном, повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку, у тому числі набряку горла та глотки, який призводить до звуження дихальних шляхів, та (або) набряку обличчя, губ, горла та (або) язика; у деяких з цих пацієнтів ангіоневротичний набряк виник раніше під час застосування інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АКЕ. У пацієнтів, у яких виник ангіоневротичний набряк, слід негайно припинити застосування валсартану та ніколи не застосовувати його знову.
Ангіоневротичний набряк кишечника
У пацієнтів, які лікувалися антагоністами рецептора ангіотензину II, у тому числі валсартаном, повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку кишечника (див. пункт 4.8). У цих пацієнтів спостерігалися біль у животі, нудота, блювота та діарея. Симптоми пройшли після припинення лікування антагоністами рецептора ангіотензину II. Якщо у пацієнта діагностовано ангіоневротичний набряк кишечника, слід припинити застосування валсартану та розпочати відповідний нагляд до повного зникнення симптомів.
Інші стани, пов'язані з активацією системи реніна-ангіотензин (відноситься лише до дози 320 мг)
У пацієнтів, у яких функція нирок може залежати від активності системи реніна-ангіотензин (наприклад, пацієнти з важкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами конвертази ангіотензину було пов'язано з олігурією та (або) прогресуючою азотемією, а в рідких випадках з гострою нирковою недостатністю та (або) смертю. Оскільки валсартан є антагоністом ангіотензину II, не можна виключити, що застосування валсартану може бути пов'язано з порушенням функції нирок.
Подвійна блокада системи реніна-ангіотензин-альдостерон (РАА)
Існують дані, які свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АКЕ, антагоністів рецептора ангіотензину II (АІІРА) або аліскірену збільшує ризик гіпотонії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність). У зв'язку з цим не рекомендується подвійна блокада системи РАА шляхом одночасного застосування інгібіторів АКЕ, антагоністів рецептора ангіотензину II або аліскірену (див. пункти 4.5 і 5.1).
Якщо застосування подвійної блокади системи РАА є абсолютно необхідним, воно повинно проводитися під наглядом спеціаліста, а функція нирок, рівень електролітів та артеріальний тиск пацієнта повинні бути суворо контролюються.
У пацієнтів з нефропатією, викликаною цукровим діабетом, не слід застосовувати одночасно інгібітори АКЕ та антагоністів рецептора ангіотензину II.
Діти та підлітки
Порушення функції нирок
Не вивчалося застосування лікарського засобу у дітей та підлітків з кліренсом креатиніну <30 мл хв та тих, у кого проводиться діаліз, тому не рекомендується застосування валсартану цій групі. Не існує необхідності коригування дози дітей підлітків з кліренсом креатиніну понад 30 (див. пункти 4.2 5.2). Слід суворо контролювати функцію нирок рівень калію в сироватці крові під час лікування валсартаном. Це особливо стосується ситуацій, коли валсартан застосовується появи інших порушень (гіпертонія, зневоднення), які можуть впливати на нирок.
Порушення функції печінки
Аналогічно до дорослих пацієнтів, валсартан є протипоказаним для застосування у дітей та підлітків з тяжкими порушеннями функції печінки, жовчною цирозою печінки та холестазом (див. пункти 4.3 та 5.2). Досвід клінічного застосування валсартану у дітей та підлітків з легкими до помірних порушеннями функції печінки обмежений. У цих пацієнтів доза валсартану не повинна бути більшою за 80 мг.
Попередження щодо допоміжних речовин
Валтап, 80 мг: цей лікарський засіб містить 9,25 мг сорбітолу в кожній таблетці.
Валтап, 160 мг: цей лікарський засіб містить 18,50 мг сорбітолу в кожній таблетці.
Пацієнти з спадковою нетолерантністю до фруктози не повинні приймати цей лікарський засіб.
Лікарський засіб містить лактозу моногідрат. Лікарський засіб не повинен застосовуватися у пацієнтів з рідко трапляючою спадковою нетолерантністю до галактози, дефіцитом лактази або синдромом поганого всмоктування глюкози-галактози.
Лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в одній таблетці, тобто вважається "вольним від натрію".

4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

Подвійна блокада системи реніна-ангіотензин-альдостерон (РАА) за допомогою інгібіторів конвертази ангіотензину (АКЕ), антагоністів рецептора ангіотензину II (АІІРА) або аліскірену
Дані клінічного дослідження показали, що подвійна блокада системи РАА внаслідок одночасного застосування інгібіторів АКЕ, антагоністів рецептора ангіотензину II або аліскірену пов'язана з більшою частотою появи побічних ефектів, таких як гіпотонія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), у порівнянні з застосуванням одного з цих лікарських засобів у монотерапії (див. пункти 4.3, 4.4 та 5.1).
Одночасне застосування, яке не рекомендується
Літій
Згідно з повідомленнями, одночасне застосування літію з інгібіторами конвертази ангіотензину або антагоністами рецептора ангіотензину II, у тому числі валсартаном, призводило до зворотного збільшення рівня літію в сироватці крові та посилення його токсичної дії. Якщо таке комплексне лікування є необхідним, рекомендується суворе контролювання рівня літію в сироватці крові. У разі одночасного застосування діуретика ризик появи токсичної дії літію може бути додатково збільшений.
Діуретики, що зберігають калію, суплементи калію, замінники кухонної солі, що містять калію, та інші речовини, які можуть збільшувати рівень калію
Якщо необхідно застосування лікарських засобів, які впливають на рівень калію, одночасно з валсартаном, рекомендується контролювання рівня калію в крові.
Одночасне застосування, яке вимагає обережності
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗ), у тому числі вибіркові інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозі понад 3 г на добу та не вибіркові НПЗ
У разі одночасного застосування антагоністів рецептора ангіотензину II з НПЗ може спостерігатися ослаблення антигіпертензивної дії. Крім того, одночасне застосування антагоністів рецептора ангіотензину II та НПЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок та збільшення рівня калію в крові. З цього приводу рекомендується контролювання функції нирок на початку лікування, а також забезпечення достатнього зволоження пацієнта.
Білки-переносники
Результати дослідження методом in vitro показали, що валсартан є субстратом транспортного білка ОАТП1Б1/ОАТП1Б3 та транспортного білка МРП2. Клінічне значення цих даних невідоме. Одночасне застосування інгібіторів транспортного білка (наприклад, рифампіцину, циклоспорину) або транспортного білка МРП2 (наприклад, ритонавіру) може збільшувати загальну експозицію валсартану. Рекомендується обережність при початку або закінченні одночасного лікування цими лікарськими засобами.
Інші
У дослідженнях взаємодії не виявлено суттєвих клінічних взаємодій валсартану з жодним з наступних лікарських засобів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амілодипін та глібенкламід.
Діти та підлітки
У гіпертонічній хворобі у дітей та підлітків, у яких часто спостерігаються порушення функції нирок, рекомендується обережність при одночасному застосуванні валсартану та інших лікарських засобів, які впливають на систему реніна-ангіотензин-альдостерон, які можуть збільшувати рівень калію в крові. Рекомендується суворе контролювання функції нирок та рівня калію в крові.

4.6 Вплив на фертильність, вагітність і лактацію

Вагітність
Не рекомендується застосування антагоністів рецептора ангіотензину II (АІІРА) під час першого триместру вагітності (див. пункт 4.4). Застосування АІІРА є протипоказаним під час другого та третього триместрів вагітності (див. пункти 4.3 та 4.4).
Дані епідеміологічних досліджень щодо ризику тератогенності після застосування інгібіторів АКЕ під час першого триместру вагітності не є однозначними, однак не можна виключити незначне збільшення ризику. Брак даних з контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику, пов'язаного з застосуванням АІІРА, однак такий ризик може існувати для цієї групи лікарських засобів. Якщо подальше лікування АІІРА не є необхідним, у жінок, які планують вагітність, слід застосувати альтернативне антигіпертензивне лікування з встановленим профілем безпеки під час вагітності. У разі встановлення вагітності лікування АІІРА слід негайно припинити та, якщо це доречно, розпочати альтернативне лікування.
Встановлено, що прийом АІІРА у другому та третьому триместрах призводить до токсичної дії на плід (погіршення функції нирок, олігогідрамніоз, порушення остеогенезу) та новонародженого (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія) (див. також пункт 5.3).
У разі експозиції до АІІРА починаючи з другого триместру вагітності рекомендується проведення контрольних ультразвукових досліджень функції нирок та розвитку черепа плода.
Новонароджені, чиї матері приймали АІІРА, слід уважно спостерігати через можливу появу гіпотонії (див. також пункти 4.3 та 4.4).
Лактація
Не рекомендується застосування валсартану під час лактації, оскільки бракує інформації щодо застосування валсартану в цей період. Рекомендується застосування лікарських засобів з краще встановленим профілем безпеки під час лактації, особливо під час годування новонародженого або передчасного дитини.
Фертильність
Валсартан не мав негативного впливу на репродуктивну здатність самців та самиць щурів після перорального застосування доз до 200 мг/кг/добу. Ця доза становить 6-кратну максимальну рекомендовану дозу для людини, у розрахунку на мг/м² (обчислення проводяться з урахуванням перорального застосування дози 320 мг на добу пацієнту з масою тіла 60 кг).

4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та обслуговувати механізми

Не проводилися дослідження щодо впливу валсартану на здатність керувати транспортними засобами. Під час керування транспортними засобами або обслуговування механізмів слід враховувати можливість появи головокружіння або втоми.

4.8 Побічні ефекти

У контрольованих клінічних дослідженнях з участю дорослих пацієнтів з гіпертонічною хворобою загальна частота появи побічних ефектів у групі, яка приймала валсартан, була порівнянною з частотою появи побічних ефектів у групі, яка приймала плацебо, та відповідала фармакологічним властивостям валсартану. Здається, що частота появи побічних ефектів не залежала від дози чи тривалості лікування; також не виявлено залежності від статі, віку чи раси пацієнтів.
Побічні ефекти, які повідомлялися під час клінічних досліджень, після реєстрації лікарського засобу та які походять з лабораторних досліджень, наведені в таблиці нижче згідно з класифікацією систем та органів.
Побічні ефекти були класифіковані за частотою їх появи (найбільш часті побічні ефекти наведено першими), наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1>Не для всіх побічних ефектів, які повідомлялися після реєстрації лікарського засобу та які походять з лабораторних досліджень, можливо встановити частоту їх появи, тому вони наведені з позначенням частоти як "невідомо".
Гіпертонічна хвороба

Діти та підлітки
Гіпертонічна хвороба
Антигіпертензивна дія валсартану оцінювалася у двох рандомізованих, подвійних сліпих клінічних дослідженнях (кожне з наступним періодом продовження або дослідженням) та одному відкритому дослідженні. У цих дослідженнях брали участь 711 пацієнтів-педіатрів у віці від 6 до менш 18 років з хронічною хворобою нирок (ХХН) або без неї. Серед цих пацієнтів 560 отримували валсартан. За винятком окремих випадків порушень шлунково-кишкового тракту (таких як болі у животі, нудота, блювота) та головокружіння, не виявлено суттєвих відмінностей у частоті появи побічних ефектів між профілем безпеки у популяції пацієнтів-педіатрів у віці від 6 до менш 18 років та раніше повідомленим профілем безпеки у дорослих пацієнтів.
Оцінка функції нейропсихіки та розвитку пацієнтів-педіатрів у віці від 6 до 16 років показала, що тривале лікування валсартаном до одного року не мало загального, клінічно суттєвого негативного впливу на ці функції.
Проведено аналіз 560 пацієнтів-педіатрів з гіпертонічною хворобою (у віці 6-17 років), які отримували валсартан у монотерапії [n=483] або комплексне антигіпертензивне лікування, яке включало валсартан [n=77]. Серед цих 560 пацієнтів у 85 (15,2%) спостерігалося хронічна хвороба нирок (вихідний ГФР <90 мл хв 1,73 м²). Загалом у 45 (8,0%) пацієнтів лікування було припинено через появу побічних ефектів. Разом 111 (19,8%) спостерігалися побічні ефекти. Найбільш частими з них були: біль голові (5,4%), головокружіння (2,3%) та гіперкаліємія (2,3%).
У пацієнтів з хронічною хворобою нирок найчастішими побічними ефектами були гіперкаліємія (12,9%), біль у голові (7,1%), збільшення рівня креатиніну в крові (5,9%) та гіпотонія (4,7%).
У пацієнтів без хронічної хвороби нирок найчастішими побічними ефектами були біль у голові (5,1%) та головокружіння (2,7%). Побічні ефекти спостерігалися частіше у пацієнтів, які отримували валсартан у комплексі з іншим антигіпертензивним засобом, ніж у пацієнтів, які отримували валсартан у монотерапії.
Антигіпертензивна дія валсартану у дітей у віці від 1 року до менш 6 років оцінювалася у трьох рандомізованих клінічних дослідженнях, проведених методом подвійної сліпої проби (після кожного з них проводилось дослідження продовження). У першому дослідженні з участю 90 дітей у віці від 1 року до менш 6 років було зафіксовано два випадки смерті та окремі випадки суттєвого збільшення активності трансаміназ печінки. Ці події спостерігалися у популяції пацієнтів з суттєвими супутніми захворюваннями. Причина-слідство зв'язку з лікуванням валсартаном не було встановлено.
У двох наступних дослідженнях, до яких були включені 202 дитини у віці від 1 року до менш 6 років, не було зафіксовано жодного випадку суттєвого збільшення активності трансаміназ печінки чи смерті, пов'язаної з лікуванням валсартаном.
У спільному аналізі двох наступних досліджень з участю 202 дітей з гіпертонічною хворобою (у віці від 1 року до менш 6 років) усі пацієнти отримували валсартан у монотерапії в періоди лікування методом подвійної сліпої проби (крім періоду відміни плацебо). Серед них 186 дітей брали участь у дослідженні продовження або відкритому дослідженні. У 33 (16,3%) з 202 пацієнтів було зафіксовано хронічну хворобу нирок (вихідний еГФР <90 мл хв). У періоді лікування методом подвійної сліпої проби двоє (1%) пацієнтів припинили через появу побічного ефекту. відкритого дослідження або дослідженні продовження чотири пацієнти (2,1%) у 13 (7,0%) спостерігалося至少 один побічний ефект. Найбільш частими побічними ефектами були блювота (n=3, 1,6%) та діарея 1,1%).
У групі пацієнтів з хронічною хворобою нирок було зафіксовано один побічний ефект (діарея). У періоді відкритого дослідження у 5,4% (10/186) пацієнтів спостерігалося至少 один побічний ефект. Найбільш частим побічним ефектом був зниження апетиту, який повідомили двоє (1,1%) пацієнтів. У періоді лікування методом подвійної сліпої проби та відкритого дослідження було зафіксовано гіперкаліємію у одного пацієнта в кожному з них. Не було зафіксовано гіпотонії чи головокружіння у періоді лікування методом подвійної сліпої проби та відкритого дослідження.
У дітей та підлітків у віці від 1 року до менш 18 років із супутньою хронічною хворобою нирок частіше спостерігалося гіперкаліємію. Ризик появи гіперкаліємії може бути вищим у дітей у віці від 1 року до 5 років у порівнянні з дітьми у віці від 6 до менш 18 років.
Профіль безпеки, спостережуваний у контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих пацієнтів після інфаркту міокарда та (або) з серцевою недостатністю, відрізняється від загального профілю безпеки, спостережуваного у пацієнтів з гіпертонічною хворобою. Це може бути пов'язано з основним захворюванням пацієнта. Побічні ефекти, які спостерігалися у дорослих пацієнтів після інфаркту міокарда та (або) з серцевою недостатністю, наведені нижче:
Стан після інфаркту міокарда та (або) серцева недостатність (досліджувалися лише у дорослих пацієнтів)

Повідомлення про підозрювані побічні ефекти
Після реєстрації лікарського засобу важливо повідомляти про підозрювані побічні ефекти. Це дозволяє проводити постійний моніторинг співвідношення користі та ризику застосування лікарського засобу. Особи, які належать до фахового медичного персоналу, повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні ефекти через Відділ моніторингу побічних ефектів лікарських засобів

Відділ моніторингу побічних ефектів лікарських засобів Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, вул. Січових Стрільців, 34, м. Київ, 04053.
Телефон: +38 (044) 279-16-16, факс: +38 (044) 279-16-17, електронна адреса: [ssu@dkls.gov.ua](mailto:ssu@dkls.gov.ua), веб-сайт: https://www.dkl.gov.ua/

4.9 Передозування

Симптоми
Передозування валсартаном може призвести до суттєвої гіпотонії, що може призвести до порушення свідомості, колапсу та (або) шоку.
Лікування
Порядок дій при передозуванні залежить від часу прийому лікарського засобу та роду та тяжкості симптомів; найважливіше - стабілізація кровообігу.
У разі появи гіпотонії пацієнта слід уложити на спину та виправити об'єм крові.
Застосування гемодіалізу для видалення валсартану з кровообігу є малоефективним.

5.1 Властивості фармакодинамічні

Група фармакотерапевтична: Лікарські засоби, що діють на систему реніна-ангіотензин, блокатори рецептора ангіотензину II, препарати прості, код АТС: С09СА03
Валсартан є активним після перорального прийому, сильним і специфічним антагоністом рецептора ангіотензину II (Анг II). Діє вибірково на підтип рецептора АТ, який відповідає за відомі дії ангіотензину II. Збільшене рівняння ангіотензину II в плазмі крові після блокування рецептора АТ валсартаном може стимулювати незаблокований рецептор АТ, який, здається, діє антагоністично щодо дії рецептора АТ. Валсартан не проявляє навіть часткової агоністичної активності щодо рецептора АТ і має значно більшу (близько 20 000 раз) спорідненість до рецептора АТ, ніж до рецептора АТ. Не виявлено, щоб валсартан зв'язувався або блокував інші рецептори гормонів чи іонні канали, які відомі як важливі для регуляції серцево-судинної системи.
Валсартан не гальмує активність конвертази ангіотензину (АСЕ, також відомої як кіназа II), яка перетворює Анг I в Анг II і спричиняє розклад брадикініну. У зв'язку з відсутністю впливу на АСЕ і відсутністю посилення дії брадикініну або речовини Р, ймовірність виникнення кашлю під час застосування антагоністів рецептора ангіотензину II є низькою. У клінічних дослідженнях, в яких валсартан порівнювали з інгібітором АСЕ, частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою (р <0,05) у пацієнтів, які приймали валсартан, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітор АСЕ (відповідно 2,6% і 7,9%). У клінічному дослідженні пацієнтів з сухим кашлем під час лікування інгібіторами АСЕ в анамнезі, 19,5% осіб, які приймали валсартан, і 19,0% осіб, які приймали тіазидні діуретики, скаржилися на виникнення кашлю у порівнянні з 68,5% пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АСЕ (р <0,05).
Гіпертонія
Прийом валсартану пацієнтами з гіпертонією призводить до зниження артеріального тиску без впливу на частоту серцевих скорочень.
У більшості пацієнтів після прийому одної пероральної дози, початок дії проти гіпертонії відбувається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Дія проти гіпертонії триває протягом 24 годин після прийому дози. Під час багаторазового прийому дія проти гіпертонії є явною протягом 2 тижнів, а максимальний ефект досягається протягом 4 тижнів і триває під час тривалого лікування. Комбінована терапія з гідрохлортіазидом значно збільшує дію проти гіпертонії препарату.
Раптове припинення лікування валсартаном не було пов'язано з виникненням так званого гіпертонії віддачі чи клінічно значимих побічних ефектів.
У пацієнтів з гіпертонією і цукровим діабетом 2 типу, а також мікроальбумінурією, було показано, що валсартан знижує виділення альбуміну з сечею. У дослідженні MARVAL (англ. Micro Albuminuria Reduction with Valsartan) оцінювалися зниження виділення альбуміну з сечею (САЕ) під час лікування валсартаном (80-160 мг/добу) у порівнянні з амлодипіном (5-10 мг/добу) у 332 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (середній вік: 58 років; 265 чоловіків) з мікроальбумінурією (валсартан: 58 мкг/хв; амлодипін: 55,4 мкг/хв), нормальним або підвищеним артеріальним тиском, а також збереженою функцією нирок (концентрація креатиніну в крові <120 мкмоль л). Після 24 тижнів САЕ знизилося (р <0,001) на 42% (-24,2 мкг хв; 95% довірчий інтервал: -40,4 до -19,1) у пацієнтів, які приймали валсартан, і близько 3% (-1,7 -5,6 14,9) амлодипін, незважаючи подібні показники зниження артеріального тиску в обидвох групах.
У дослідженні DROP (англ. Diovan Reduction of Proteinuria) проводилася подальша оцінка ефективності валсартану щодо зниження САЕ у 391 пацієнтів з гіпертонією (артеріальний тиск >=150/88 мм рт. ст.) з цукровим діабетом 2 типу, альбумінурією (середнє = 102 мкг/хв; 20-700 мкг/хв) і збереженою функцією нирок (середня концентрація креатиніну в сироватці = 80 мкмоль/л). Проведена рандомізація пацієнтів до однієї з груп, які приймали валсартан у 3 дозах (160, 320 і 640 мг/добу). Лікування проводилось протягом 30 тижнів. Метою дослідження було визначення оптимальної дози валсартану щодо зниження САЕ у пацієнтів з гіпертонією і цукровим діабетом 2 типу. Після 30 тижнів відбулося значне зниження процентного САЕ на 36% у порівнянні з початковими значеннями в групі, яка приймала валсартан у дозі 160 мг (95% довірчий інтервал: 22% до 47%) і на 44% у групі, яка приймала валсартан у дозі 320 мг (95% довірчий інтервал: 31% до 54%). Встановлено, що доза 160-320 мг валсартану спричиняла клінічно значиме зниження САЕ у пацієнтів з гіпертонією і цукровим діабетом 2 типу.
Стан після свіжого інфаркту міокарда
Дослідження VALIANT (англ. VALsartan In Acute myocardial iNfarcTion) було рандомізованим, контрольованим, міжнародним дослідженням з використанням подвійної сліпої проби, проведеним з участю 14 703 пацієнтів зі свіжим інфарктом міокарда, а також з ознаками об'єктивними, суб'єктивними або радіологічним підтвердженням застійної ниркової недостатності та (або) підтвердженням лівокамерної недостатності скорочення (ознаки лівокамерної недостатності скорочення ≤40% у радіоізотопній вентрикулографії або ≤35% у ехокардіографії або ангіографії контрастної). Пацієнти протягом 12 годин до 10 днів після виникнення ознак інфаркту міокарда були рандомізовані до однієї з трьох терапевтичних груп: валсартану, каптоприлу або валсартану в комбінації з каптоприлом. Середній час лікування становив два роки.
Первинним кінцевим показником був час до смерті з будь-якої причини.
Валсартан був рівноцінний каптоприлу щодо зниження смертності з будь-якої причини після інфаркту міокарда. Процент смертей з будь-якої причини був подібним у всіх групах (валсартан: 19,9%, каптоприл: 19,5% і валсартан + каптоприл: 19,3%). Додання валсартану до каптоприлу не принесло жодних додаткових вигод у порівнянні з прийомом самого каптоприлу. Не виявлено жодних відмінностей між валсартаном і каптоприлом щодо смертності з будь-якої причини залежно від віку, статі, раси, основного лікування чи основної хвороби. Валсартан також збільшував час виживання і знижував смертність через порушення серцево-судинної системи, а також скорочував час госпіталізації через ниркову недостатність, повторний інфаркт міокарда, реанімацію та інсульт, який не закінчився смертю (другорядний складний кінцевий показник).
У пацієнтів, які лікувалися після інфаркту міокарда, профіль безпеки валсартану відповідав клінічному перебігу. У сфері функції нирок спостерігалося двократне збільшення концентрації креатиніну в сироватці у 4,2% пацієнтів, які приймали валсартан, у 4,8% пацієнтів, які приймали комбіноване лікування валсартаном і каптоприлом, та у 3,4% пацієнтів, які лікувалися каптоприлом. Лікування було припинено через різні порушення функції нирок у 1,1% пацієнтів, які приймали валсартан, у 1,3% пацієнтів, які лікувалися валсартаном і каптоприлом, та у 0,8% пацієнтів, які лікувалися каптоприлом. У рамках оцінки пацієнтів після інфаркту міокарда необхідно проводити оцінку функції нирок.
Не виявлено відмінностей у загальної смертності, смертності через порушення серцево-судинної системи та захворюваності під час одночасного прийому лікарських засобів, які блокують бета-адренергічні рецептори, з валсартаном і каптоприлом, прийому тільки валсартану або тільки каптоприлу. Незалежно від використовуваного лікарського засобу, смертність була нижчою у групі пацієнтів, які лікувалися лікарськими засобами, які блокують бета-адренергічні рецептори, що підтверджує відомі вигоди від використання цих лікарських засобів у цій популяції пацієнтів.
Ниркова недостатність
Дослідження Val-HeFT було рандомізованим, контрольованим, міжнародним клінічним дослідженням, яке порівнювало валсартан з плацебо щодо захворюваності і смертності у 5010 пацієнтів з нирковою недостатністю (62% класа II, 36% класа III і 2% класа IV за NYHA) під стандартним лікуванням, з фракцією викиду лівої камери LVEF <40% і внутрішньою діаметром лівої камери в діастолі LVIDD >2,9 см/м. Основне лікування складалося з інгібіторів АСЕ (93%), діуретиків (86%), дигоксину (67%) і лікарських засобів, які блокують бета-адренергічні рецептори (36%). Середній період спостереження пацієнтів становив майже два роки. Середня добова доза валсартану у дослідженні Val-HeFT становила 254 мг. У дослідженні оцінювалися два первинні кінцеві показники: смертність з будь-якої причини (час виживання) та складний показник смертності і захворюваності щодо ниркової недостатності (час до першого захворювання) визначений як смерть, раптова смерть з реанімацією, госпіталізація через ниркову недостатність або внутрішньовенне введення інотропних лікарських засобів або розширювальних судин протягом щонайменше 4 годин без госпіталізації.
Смертність з будь-якої причини була подібною (р=НС) у групі, яка приймала валсартан (19,7%), і у групі, яка приймала плацебо (19,4%). Основною вигодою було зниження на 27,5% (95% довірчий інтервал: 17% до 37%) ризику щодо часу до першої госпіталізації через ниркову недостатність (відповідно 13,9% і 18,5%). Результати, які вказують на перевагу плацебо (складний кінцевий показник смертності і захворюваності становив 21,9% у групі, яка приймала плацебо, і 25,4% у групі, яка приймала валсартан), спостерігалися у тих пацієнтів, у яких застосовувалося комбіноване лікування трьома лікарськими засобами: інгібітором АСЕ, лікарським засобом, який блокує бета-адренергічні рецептори, і валсартаном.
Вигоди щодо захворюваності були найбільшими у підгрупі пацієнтів, які не приймали інгібітор АСЕ (n=366). У цій підгрупі пацієнтів смертність з будь-якої причини була значно нижчою, на 33%, під час лікування валсартаном у порівнянні з плацебо (95% довірчий інтервал: -6% до 58%) (відповідно 17,3% для валсартану і 27,1% для плацебо), а складний ризик смертності і захворюваності був нижчий на 44% (відповідно 24,9% для валсартану і 42,5% для плацебо).
У пацієнтів, які приймали інгібітор АСЕ без лікарського засобу, який блокує бета-адренергічні рецептори, смертність з будь-якої причини була подібною (р=НС) у групі, яка приймала валсартан (21,8%), і у групі, яка приймала плацебо (22,5%). Складний ризик смертності і захворюваності був значно нижчим на 18,3% (95% довірчий інтервал: 8% до 28%) для валсартану у порівнянні з плацебо (відповідно 31,0% і 36,3%).
У всій популяції, яка взяла участь у дослідженні Val-HeFT, у пацієнтів, які приймали валсартан, спостерігалася значна поліпшення за критеріями NYHA, а також симптомів об'єктивних і суб'єктивних ниркової недостатності, включаючи задишку, втомлюваність, набряки і шуми в легенях, у порівнянні з пацієнтами, які приймали плацебо. Якість життя пацієнтів, які приймали валсартан, була кращою, як показало зміна в пунктах за шкалою Minnesota Living with Heart Failure Quality of Life у порівнянні з плацебо. Фракція викиду в кінцевому пункті у пацієнтів, які приймали валсартан, значно збільшувалася, а внутрішній діаметр лівої камери в діастолі (LVIDD) значно зменшувався у порівнянні з плацебо.
Інші: подвійна блокада системи реніна-ангіотензин-альдостерон (РАА)
У двох великих, рандомізованих, контрольованих клінічних дослідженнях ONTARGET (англ. ONgoing Telmistartan Alone and in combination with Ramipril Global Endpoint Trial) і VA NEPHRON-D (англ. The Veterans Affairs Nefropathy in Diabetes) оцінювалася одночасна applicція інгібітора АСЕ з антагоністами рецептора ангіотензину II.
Дослідження ONTARGET було проведено з участю пацієнтів з захворюваннями серцево-судинної системи, захворюваннями судин головного мозку в анамнезі або цукровим діабетом 2 типу з супутніми, доведеними пошкодженнями органів-мішеней. Дослідження VA NEPHRON-D було проведено з участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та з нефропатією цукрового діабету.
Ці дослідження показали відсутність суттєвого корисного впливу на показники нирок і (або) результати щодо захворюваності та смертності серцево-судинної системи, тоді як спостерігалося підвищене ризик гіперкаліємії, гострого пошкодження нирок і (або) гіпотонії, у порівнянні з монотерапією. Через подібності у фармакодинамічних властивостях цих лікарських засобів, наведені результати також мають значення для інших інгібіторів АСЕ та антагоністів рецептора ангіотензину II.
Отже, у пацієнтів з нефропатією цукрового діабету не слід одночасно застосовувати інгібітори АСЕ та антагоністів рецептора ангіотензину II.
Дослідження ALTITUDE (англ. Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) було розроблено для вивчення вигод від додавання альскірену до стандартного лікування інгібітором АСЕ або антагоністом рецептора ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок, а також (або) хворобою серцево-судинної системи. Дослідження було передчасно припинено через підвищений ризик побічних ефектів. Смерті серцево-судинної системи та інсульти відбувалися частіше у групі, яка приймала альскірен, у порівнянні з групою плацебо. У групі, яка приймала альскірен, також спостерігалося частіше виникнення побічних ефектів, включаючи тяжкі побічні ефекти (гіперкаліємія, гіпотонія та ниркова недостатність), у порівнянні з групою плацебо.
Діти та підлітки
Гіпертонія
Дія проти гіпертонії валсартану оцінювалася у чотирьох рандомізованих, подвійних сліпих клінічних дослідженнях з участю 561 пацієнта педіатричного віку у віці від 6 до менш ніж 18 років, а також у 165 дітей у віці від 1 до 6 років. До найпоширеніших супутніх захворювань, які мали потенційний вплив на виникнення гіпертонії у учасників дослідження, належали порушення нирок та сечовидільної системи, а також ожиріння.
Клінічний досвід у дітей віком 6 років або старших
У клінічному дослідженні з участю 261 пацієнта педіатричного віку у віці від 6 до 16 років з гіпертонією пацієнти з масою тіла <35 кг приймали таблетки валсартану у дозі 10, 40 або 80 мг на добу (малі, середні та великі дози), а пацієнти з масою тіла ≥ 35 20, 160 дози). Після закінчення 2-тижневого періоду лікування валсартан спричиняв зниження як систолічного, так і діастолічного артеріального тиску залежно від дози. У підсумку, три рівні доз великі) спричиняли суттєве систолічного порівняно початковими значеннями, відповідно 8, 10 12 мм рт. ст. Пацієнтів повторно рандомізували до групи, яка продовжувала тією ж дозою валсартану, групи плацебо. пацієнтів, які продовжували середніми великими дозами мінімальні значення були 4 7 нижчими групою малі дози мінімальне систолічне артеріальне тиск було подібним спостережуваного групі послідовно проявляв дію проти гіпертонії всіх демографічних підгрупах.
У другому клінічному дослідженні з участю 300 пацієнтів педіатричного віку у віці від 6 до менш ніж 18 років з гіпертонією особи, які відповідали критеріям включення, були рандомізовані до групи, яка приймала таблетки валсартану або еналаприлу, протягом 12 тижнів. Діти з масою тіла від ≥ 18 кг до <35 кг приймали 80 мг валсартану або 10 еналаприлу; діти з масою тіла від ≥ 35 до <80 160 20 еналаприлу, а 320 40 еналаприлу. У пацієнтів, які валсартан, зниження систолічного артеріального тиску було порівнянним ефектом, отриманим у еналаприл (відповідно 15 мм рт. ст. і 14 ст.) (значення р <0,0001 дослідженні рівнозначності). Порівнянні результати були отримані щодо діастолічного тиску, зниженням на 9,1 групі 8,5 еналаприлу.
У третьому відкритому клінічному дослідженні з участю 150 пацієнтів педіатричного віку у віці від 6 до 17 років з гіпертонією пацієнти, які відповідали критеріям включення (систолічний артеріальний тиск ≥ 95-ого процентилу щодо віку, статі та зросту), приймали валсартан протягом 18 місяців для оцінки безпеки та переносимості лікарського засобу. Серед 150 пацієнтів, які брали участь у цьому дослідженні, 41 пацієнт приймав одночасно інший лікарський засіб проти гіпертонії. Пацієнти приймали дози залежно від вагової категорії для початкових та підтримуючих доз. Пацієнти з масою тіла > 18 до <35 кг, ≥ 35 до < 80 кг і 160 приймали відповідно 40 мг, мг мг. Після тижня дози збільшувалися 320 У половини пацієнтів, включених дослідження (50,0%, n=75), спостерігалося хронічне захворювання нирок, включаючи нирок 2-го ступеня (ГФР 60 – 89 мл хв 1,73 м) або 3-го 30-
59 мл/хв/1,73 м). Середнє зниження систолічного артеріального тиску становило 14,9 мм рт. ст. у всіх пацієнтів (порівняно з початковим значенням 133,5 мм рт. ст.), 18,4 мм рт. ст. у пацієнтів з хронічним захворюванням нирок (порівняно з початковим значенням 131,9 мм рт. ст.) і 11,5 мм рт. ст. у пацієнтів без хронічного захворювання нирок (порівняно з початковим значенням 135,1 мм рт. ст.). Відсоток пацієнтів, які досягли стабільного артеріального тиску (як систолічного, так і діастолічного артеріального тиску <95-ого процентилу) був незначно вищим у групі пацієнтів з супутнім хронічним захворюванням нирок (79,5%) у порівнянні з групою пацієнтів без хронічного захворювання нирок (72,2%).
Клінічний досвід у дітей віком менше 6 років
Проведено три клінічні дослідження з участю 291 пацієнта у віці від 1 року до 5 років. До досліджень не включали дітей віком менше 1 року. У першому дослідженні з участю 90 пацієнтів не вдалося показати залежність реакції на лікування від дози, але у другому дослідженні з участю 75 пацієнтів більші дози валсартану були пов'язані з більшим зниженням артеріального тиску.
Третє дослідження було 6-тижневим, рандомізованим дослідженням, проведеним методом подвійної сліпої проби, для оцінки реакції на дозу валсартану у 126 дітей з гіпертонією у віці від 1 року до 5 років, з хронічним захворюванням нирок або без, які були рандомізовані до групи, яка приймала 0,25 мг/кг маси тіла або 4 мг/кг маси тіла. У кінцевому пункті зниження середнього систолічного артеріального тиску/середнього діастолічного артеріального тиску під час лікування валсартаном у дозі 4,0 мг/кг маси тіла у порівнянні з 0,25 мг/кг маси тіла становило відповідно 8,5/6,8 мм рт. ст. і 4,1/0,3 мм рт. ст.; (р=0,0157/р<0,0001). Також у підгрупі з хронічним захворюванням нирок спостерігалося зниження середнього систолічного артеріального тиску/середнього діастолічного артеріального тиску під час лікування валсартаном у дозі 4,0 мг/кг маси тіла у порівнянні з 0,25 мг/кг маси тіла (відповідно 9,2/6,5 мм рт. ст. і 1,2/+1,3 мм рт. ст.).
Європейська агенція лікарських засобів зняла обов'язок представлення результатів досліджень з валсартаном у всіх підгрупах пацієнтів педіатричного віку з нирковою недостатністю, а також з нирковою недостатністю після свіжого інфаркту міокарда. Див. пункт 4.2, інформація щодо використання лікарського засобу у пацієнтів педіатричного віку.

5.2 Властивості фармакокінетичні

Всмоктування
Після перорального прийому самого валсартану максимальна концентрація валсартану в плазмі крові спостерігається через 2-4 години у разі таблеток та через 1-2 години у разі розчину. Середня абсолютна біодоступність лікарського засобу становить 23% і 39% відповідно після прийому таблеток і розчину.
Експозиція організму і максимальна концентрація валсартану в плазмі крові є в 1,7- і 2,2-кратному збільшенні у разі розчину порівняно з таблетками.
У разі прийому валсартану з їжею площа під кривою (АУС) для валсартану знижується приблизно на 40%, а максимальна концентрація в плазмі крові (С) знижується приблизно на 50%, хоча починаючи з 8-ї години після прийому дози концентрації валсартану в плазмі крові є подібними у групі, яка приймала лікарський засіб з їжею, і у групі, яка приймала лікарський засіб на голодний шлунок. Разом із зниженням АУС не відбувається клінічно суттєве зниження терапевтичної дії, тому валсартан можна приймати з їжею або без їжі.
Дистрибуція
Об'єм дистрибуції валсартану у стані рівноваги після внутрішньовенного введення становить близько 17 літрів, що вказує на відсутність розлеглої дистрибуції валсартану в тканинах. Валсартан у великій мірі зв'язується з білками плазми крові (94–97%), головним чином з альбумінами.
Метаболізм
Валсартан не підлягає біотрансформації у великій мірі, оскільки лише близько 20% дози виявляється у вигляді метаболітів. Гідроксиметаболіт був виявлений у плазмі крові у малих концентраціях (нижче 10% площі під кривою - АУС для валсартану). Метаболіт є фармакологічно неактивним.
Видалення
Валсартан проявляє багатофазну кінетику процесу видалення (т <1 година і т близько 9 годин).
Валсартан видалений переважно з жовчю у кал (близько 83% дози) і через нирки у сечі (близько 13% дози), головним чином у незміненій формі. Після внутрішньовенного введення кліренс валсартану з плазми крові становить близько 2 л/год, а нирковий кліренс становить близько 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). Період напіввидалення валсартану становить 6 годин.
Пацієнти з нирковою недостатністю
Середній час до досягнення максимальної концентрації та період напіввидалення валсартану у пацієнтів з нирковою недостатністю і здорових добровольців є подібними. Валіси АУС і С валсартану є майже пропорційними до збільшення дози у клінічному діапазоні дозування (40 мг до 160 мг валсартану двічі на добу). Середній коефіцієнт кумуляції становить близько 1,7.
Кліренс валсартану після перорального прийому становить близько 4,5 л/год. Вік не впливає на спостережуваний кліренс у пацієнтів з нирковою недостатністю.
Спеціальні групи пацієнтів
Пацієнти похилого віку
У деяких пацієнтів похилого віку спостерігалося незначне збільшення загальної експозиції валсартану у порівнянні з молодими особами, однак не встановлено, щоб це мало клінічне значення.
Порушення функції нирок
Згідно з очікуваннями щодо речовини, кліренс якої становить лише 30% загального кліренсу плазми крові, не спостерігалося кореляції між функцією нирок і загальною експозицією валсартану. Тому немає необхідності коригування дозування лікарського засобу у пацієнтів з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну >10 мл/хв). Наразі відсутній досвід щодо безпечного використання лікарського засобу у пацієнтів з кліренсом креатиніну <10 мл хв та пацієнтів, які піддаються діалізній терапії, тому валсартан слід застосовувати з обережністю у цих групах пацієнтів (див. пункти 4.2 і 4.4). Валсартан великій мірі зв'язується білками плазми крові, застосування діалізу для видалення валсартану кровотоку є малоефективним.
Порушення функції печінки
Близько 70% всмокнутої дози виділяється з жовчю, головним чином у незміненій формі. Валсартан не підлягає біотрансформації у суттєвій мірі. У пацієнтів з легкою до середньої ниркової недостатності спостерігалося подвоєння експозиції (АУС) у порівнянні зі здоровими особами. Однак не встановлено кореляції між концентрацією валсартану в плазмі крові та ступенем порушення функції печінки. Не проводилися дослідження валсартану у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (див. пункти 4.2, 4.3 і 4.4).
Діти та підлітки
У дослідженні з участю 26 пацієнтів педіатричного віку (у віці від 1 до 16 років) з гіпертонією, які приймали одну дозу суспензії валсартану (в середньому 0,9 до 2 мг/кг маси тіла, максимальна доза 80 мг), кліренс (л/год/кг) валсартану був порівнянним у всьому віковому діапазоні від 1 до 16 років і був подібним до кліренсу, спостережуваного у дорослих пацієнтів, які приймали лікарський засіб у цій же формі (див. інформацію про всмоктування, представлену в пункті 5.2).
Порушення функції нирок
Не вивчалося застосування лікарського засобу у дітей та підлітків з кліренсом креатиніну <30 мл хв, а також тих, хто піддається діалізній терапії, тому не рекомендується застосування валсартану у цій групі пацієнтів. Не існує необхідності коригування дози дітей та підлітків з кліренсом креатиніну>30 мл/хв. Необхідно щільно контролювати функцію нирок та концентрацію калію в сироватці під час лікування валсартаном (див. пункти 4.2 і 4.4).

5.3 Передклінічні дані щодо безпеки

Дані неклінічні, отримані на підставі конвенційних досліджень щодо безпеки фармакологічної дії, токсичності після багаторазового введення, генотоксичності та потенційного канцерогенної дії, не виявили особливої загрози для людини.
У щурів токсичні дози у матерів (600 мг/кг маси тіла/добу) під час останніх днів вагітності та лактації призводили до меншого показника виживаності, меншого збільшення маси тіла та затримки розвитку (відокремлення малярної кістки та відкриття слухового проходу) у потомства (див. пункт 4.6).
Такі дози у щурів (600 мг/кг маси тіла/добу) є приблизно в 18 разів більші за максимальну рекомендовану дозу у людей, у розрахунку на мг/м (у розрахунках прийнято пероральну дозу 320 мг на добу та пацієнта з масою тіла 60 кг).
У передклінічних дослідженнях безпеки великі дози валсартану (від 200 до 600 мг/кг маси тіла) призводили у щурів до зниження показників червоних кров'яних тіл, а також змін у гемодинаміці нирок (незначне збільшення концентрації сечовини в плазмі крові, розростання ниркових канальців та базофілія у самців). Дози, застосовувані у щурів (200–600 мг/кг маси тіла/добу), є приблизно в 6 і 18 разів більші за максимальну рекомендовану дозу у людей, у розрахунку на мг/м (у розрахунках прийнято пероральну дозу 320 мг на добу та пацієнта з масою тіла 60 кг).
У макак резус змін були подібними, хоча й більш вираженими, особливо щодо нирок, де розвинулася нефропатія, включаючи підвищення концентрації сечовини та креатиніну.
У разі обох видів також спостерігалося пролиферація клітин апарату Юкстаглюмерулярного.
Встановлено, що всі зміни були спричинені фармакологічною дією валсартану, який призводить до тривалого зниження артеріального тиску, особливо у макак резус. У разі застосування валсартану у людей у терапевтичних дозах, здається, пролиферація клітин апарату Юкстаглюмерулярного рідко трапляється.
Діти та підлітки
Щоденне пероральне введення валсартану у дозі 1 мг/кг маси тіла/добу (яка становить близько 10–35% максимальної рекомендованої дози у пацієнтів педіатричного віку, яка становить 4 мг/кг маси тіла/добу, розрахованої на підставі загальної експозиції) новонародженим або молодим щурам (від 7 до 70 дня після народження) призводило до тривалого, незворотного пошкодження нирок. Зазначені дії становлять передбачуване посилення дій фармакологічної дії інгібіторів конвертази ангіотензину та антагоністів рецептора типу 1 для ангіотензину II; ці дії спостерігаються внаслідок лікування щурів у перші 13 днів життя. Період часу покриває 36 тиждень вагітності у людей, а іноді може тривати до 44 тижнів від зачаття. У дослідженні з валсартаном на молодих особинах щури приймали дози максимально до 70 дня після народження, і не можна виключити вплив лікування валсартаном на дозрівання нирок (4–6 тижнів після народження). Функціональне дозрівання нирок є процесом, який відбувається у першому році життя людини. Тому не можна виключити, що ці дані мають клінічне значення для дітей віком менше 1 року, тоді як дані передклінічні не викликають занепокоєння щодо безпеки застосування лікарського засобу у дітей віком понад 1 рік.

6. ДАНІ ФАРМАЦЕВТИЧНІ

6.1 Перелік допоміжних речовин

Ядро таблетки:
Мікрокристалічна целюлоза
Безводний колоїдний діоксид кремнію
Сорбітол (Е 420)
Вуглекислий магній
Желівана кукурудзяна крохмаль
Повідон К-25
Стеарилфумарат натрію
Лаурилсульфат натрію
Кросповідон (тип А)
Покриття таблетки:
Моногідрат лактози
Гіпромелоза
Тальк
Макрогол 6000
Валтап, 80 мг, додатково: червоний оксид заліза (Е 172).
Валтап, 160 мг, додатково: жовтий та коричневий оксид заліза (Е 172) та індіго кармін (Е 132).

6.2 Несумісності фармацевтичні

Не застосовується.

6.3 Термін придатності

2 роки

6.4 Спеціальні заходи обережності під час зберігання

Зберігати при температурі нижче 25°C. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від вологи.

6.5 Вид і вміст упаковки

Блістер ПВХ-ПЕ-ПВДФ/Алюміній або блистер ПВХ-ПВДФ/Алюміній
Розмір упаковки: 28, 30, 56, 84, 90 таблеток, покритих оболонкою.
Не всі розміри упаковок повинні бути в обігу.

6.6 Спеціальні заходи обережності щодо видалення та підготовки лікарського засобу

для застосування
Без спеціальних вимог.

7. ПОДМІТ ОДПОВІДАЛЬНИЙ ПОСІДАЮЧИЙ ПОЗВОЛЕННЯМ НА ДОПУСК

ДО ОБІГУ

Zentiva k.s., U kabelovny 130, Dolni Měcholupy, 102 37 Прага 10, Чеська Республіка.

8. НОМЕРИ ПОЗВОЛЕНЬ НА ДОПУСК ДО ОБІГУ

Валтап, 80 мг: Pozwolenie №: 17186
Валтап, 160 мг: Pozwolenie №: 17187

9. ДАТА ВИДАННЯ ПЕРШОГО ПОЗВОЛЕННЯ НА ДОПУСК ДО ОБІГУ

І ДАТА ПРОТРАКТОВУВАННЯ ПОЗВОЛЕННЯ

Дата видання першого поzwolenie на допуск до обігу: 10 серпня 2010 р.
Дата останнього продовження поzwolenie: 26 жовтня 2015

10. ДАТА ЗАТВЕРДЖЕННЯ АБО ЧАСТКОВОЇ ЗМІНИ ТЕКСТУ

ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ

06/2025