Ранацанд

ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ

1. НАЗВА ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ

Ranacand, 8 мг, таблетки
Ranacand, 16 мг, таблетки

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Кожна таблетка містить 8 мг кан데сартану цилекстилу.
Кожна таблетка містить 16 мг кандесартану цилекстилу.
Допоміжна речовина з відомою дією:
8 мг: Кожна таблетка містить 75,8 мг лактози моногідрату.
16 мг: Кожна таблетка містить 151,5 мг лактози моногідрату.
Повний перелік допоміжних речовин див. пункт 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Таблетка
8 мг: Рожева, мармурова таблетка у формі капсули довжиною близько 9,1 мм і шириною 4,6 мм, з витиснутим позначенням «C» і «10» з обох сторін виїмки на одній стороні та з виїмкою на іншій стороні.
Таблетку можна розділити на половини.
16 мг: Рожева, мармурова таблетка у формі капсули довжиною близько 11,7 мм і шириною 5,1 мм, з витиснутим позначенням «C» і «11» з обох сторін виїмки на одній стороні та з виїмкою на іншій стороні.
Таблетку можна розділити на половини.

4. КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Показання до застосування

Лікарський засіб Ranacand застосовують:

• Для лікування первинної артеріальної гіпертонії у дорослих.
• Для лікування артеріальної гіпертонії у дітей та підлітків у віці від 6 до 18 років.
• Лікування дорослих пацієнтів із серцевою недостатністю та порушеною скоротливою функцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤40%), коли інгібітори АПФ не терпимі або як додатковий препарат до інгібітора АПФ у пацієнтів із тривалими симптомами серцевої недостатності, попри оптимальну терапію, коли антагоністи рецептора мінералокортикоїду не терпимі (див. пункти 4.3, 4.4, 4.5 та 5.1).

4.2 Дозування та спосіб застосування

Дозування при артеріальній гіпертонії

Рекомендована початкова доза та зазвичай застосовувана підтримуюча доза становить 8 мг один раз на добу.
Повне антигіпертензивне дія досягнується протягом 4 тижнів від початку лікування. Якщо лікування дозою 8 мг не забезпечує достатнього контролю артеріального тиску, дозу слід збільшити до 16 мг один раз на добу, або до максимальної дози 32 мг один раз на добу. Лікування слід встановлювати залежно від реакції артеріального тиску. Лікарський засіб Ranacand може застосовуватися одночасно з іншими засобами, що знижують тиск (див. пункти 4.3, 4.4, 4.5 та 5.1).
Встановлено, що застосування гідрохлортіазиду одночасно з будь-якою дозою лікарського засобу Ranacand призводить до додаткового зниження артеріального тиску.
Пацієнти похилого віку
Не існує потреби у зміні початкової дози у пацієнтів похилого віку.
Застосування у пацієнтів із зниженою внутрішньосудинною об'ємом
У пацієнтів із ризиком розвитку гіпотонії, таких як пацієнти, у яких існує ймовірність зниження внутрішньосудинної об'ємом, слід розглянути можливість початку лікування дозою 4 мг (див. пункт 4.4).
Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок
У пацієнтів із порушеннями функції нирок, включаючи тих, хто піддається гемодіалізу, початкова доза становить 4 мг.
Дозу слід збільшувати залежно від реакції пацієнта на лікування.
Дані щодо застосування лікарського засобу Ranacand у пацієнтів із дуже важкими або термінальними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <15 мл хв) обмежені (див. пункт 4.4).
Застосування у пацієнтів із порушенням функції печінки
У пацієнтів із легким до помірного порушення функції печінки рекомендується початкова доза 4 мг один раз на добу. Дозу слід встановлювати залежно від реакції пацієнта на лікування.
Не слід застосовувати лікарський засіб Ranacand у пацієнтів із важким порушенням функції печінки та (або) холестазом (див. пункти 4.3 та 5.2).
Застосування у пацієнтів чорної раси
У пацієнтів чорної раси антигіпертензивна дія кан데сартану слабша, ніж у пацієнтів інших рас. У зв'язку з цим у пацієнтів чорної раси частіше, ніж у пацієнтів інших рас, для досягнення контролю артеріального тиску може бути необхідне збільшення дози лікарського засобу Ranacand та застосування комбінованої терапії (див. пункт 5.1).
Діти та підлітки
Діти та підлітки у віці від 6 до 18 років:
Рекомендована початкова доза становить 4 мг один раз на добу.

• Пацієнти з масою тіла <50 кг: у пацієнтів із недостатнім контролем артеріального тиску дозу можна збільшити до максимальної 8 мг один раз на добу.< li>
• Пацієнти з масою тіла ≥ 50 кг: у пацієнтів із недостатнім контролем артеріального тиску дозу можна збільшити до 8 мг один раз на добу, а потім до 16 мг один раз на добу, якщо це необхідно (див. пункт 5.1). Застосування доз więксих ніж 32 мг не було досліджено у дітей та підлітків.

Більшість антигіпертензивної дії досягається протягом 4 тижнів.
У дітей з можливим зниженням об'ємом циркулюючої крові (наприклад, у пацієнтів, які приймають діуретики, особливо у тих з порушеннями функції нирок), лікування слід розпочинати під суворим медичним наглядом та слід розглянути можливість застосування меншої початкової дози, ніж зазначено вище (див. пункт 4.2).
Не проводилися дослідження щодо застосування лікарського засобу Ranacand у дітей з показником фільтрації гломерулів менше 30 мл/хв/1,73 м (див. пункт 4.4).
Діти та підлітки чорної раси
Антигіпертензивна дія кандеcартану слабша у пацієнтів чорної раси, ніж у пацієнтів інших рас (див. пункт 5.1).
Діти у віці від нижче 1 року до 6 років

• Безпека та ефективність застосування препарату у дітей у віці від 1 до 6 років не встановлені. Поточні дані описані в пункті 5.1, але не можна сформулювати жодних рекомендацій щодо дозування.
• Застосування лікарського засобу Ranacand у дітей у віці нижче 1 року є протипоказаним (див. пункт 4.3)

Дозування при серцевій недостатності

Зазвичай рекомендується початкова доза лікарського засобу Ranacand становить 4 мг один раз на добу.
Цю дозу можна збільшити до целевої дози 32 мг один раз на добу (максимальна доза) або до найбільшої терпимої дози шляхом подвійного збільшення дози з інтервалом не менше 2 тижнів (див. пункт 4.4). Оцінка стану здоров'я пацієнта із серцевою недостатністю повинна включати оцінювання функції нирок, включаючи контроль рівня калію та креатиніну в сироватці.
Лікарський засіб Ranacand може застосовуватися одночасно з іншими препаратами, що застосовуються для лікування серцевої недостатності, включаючи інгібітори АПФ, β-адреноблокатори, діуретики та глікозиди напарстянки або в комбінації з цими препаратами. Ranacand може застосовуватися в комбінації з інгібітором АПФ у пацієнтів із тривалими симптомами серцевої недостатності, попри застосування оптимальної стандартної терапії серцевої недостатності, коли антагоністи рецептора мінералокортикоїду не терпимі. Не рекомендується комбінувати інгібітори АПФ, діуретики, що зберігають калію (наприклад, спіронолактон), та лікарський засіб Ranacand. Рівночасне застосування цих препаратів повинно бути попереджено ретельною оцінкою потенційних вигод та ризиків для пацієнта (див. пункти 4.4, 4.8 та 5.1).
Особливі групи пацієнтів
Не існує потреби у корекції початкової дози у пацієнтів похилого віку або у пацієнтів із зниженою внутрішньосудинною об'ємом, порушеннями функції нирок або легким до помірного порушення функції печінки.
Діти та підлітки
Безпека та ефективність застосування препарату для лікування серцевої недостатності у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Дані не доступні.

Способи застосування

Перорально.
Лікарський засіб Ranacand слід застосовувати один раз на добу, незалежно від прийому їжі.
Прийом їжі не впливає на біодоступність кандеcартану цилеcтилу.

4.3 Протипоказання

• Гіпертензія до другої та третьої тримісності вагітності (див. пункти 4.4 та 4.6).
• Важке порушення функції печінки та (або) холестаз.
• Діти у віці нижче 1 року (див. пункт 5.3).
• Рівночасне застосування лікарського засобу Ranacand з препаратами, що містять аліскірен, є протипоказаним у пацієнтів із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (коефіцієнт фільтрації гломерулів <60 мл хв 1,73 м ) (див. пункти 4.5 та 5.1).< li>

4.4 Спеціальні попередження та обережність при застосуванні

Подвійна блокада системи реніна-ангіотензин-альдостерон (РАА) (англ. Renin-Angiotensin-Aldosterone-system, RAAS).
Існують дані, які свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів конвертази ангіотензину (АПФ), (англ. Angiotensin Converting Enzyme Inhibitors, ACEi) антагоністів рецептора ангіотензину II (англ. Angiotensin Receptor Blockers, ARB) або аліскірену збільшує ризик гіпотонії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності). У зв'язку з цим не рекомендується подвійна блокада системи РАА шляхом одночасного застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецептора ангіотензину II або аліскірену (див. пункти 4.5 та 5.1).
Якщо застосування подвійної блокади системи РАА є абсолютно необхідним, воно повинно проводитися лише під наглядом спеціаліста, а параметри життєдіяльності пацієнта, такі як функція нирок, рівень електролітів та артеріальний тиск, повинні бути суворо контролюються.
У пацієнтів із нефропатією, пов'язаною з цукровим діабетом, не слід застосовувати одночасно інгібітори АПФ та антагоністів рецептора ангіотензину II.
Ангіоневротичний едем кишечника
У пацієнтів, які приймають антагоністів рецептора ангіотензину II, включаючи кандеcартан, відзначалися випадки ангіоневротичного едему кишечника (див. пункт 4.8). У цих пацієнтів спостерігалися біль у животі, нудота, блювота та діарея. Симптоми зникли після припинення лікування антагоністами рецептора ангіотензину II. Якщо у пацієнта діагностується ангіоневротичний едем кишечника, слід припинити застосування кандеcартану та розпочати відповідний нагляд до повного зникнення симптомів.
Порушення функції нирок
Аналогічно до інших інгібіторів системи реніна-ангіотензин-альдостерон, під час лікування лікарським засобом Ranacand у пацієнтів, схильних до розвитку порушення функції нирок, можна очікувати зміни функції нирок.
Під час застосування лікарського засобу Ranacand у пацієнтів з артеріальною гіпертонією та порушеннями функції нирок рекомендується періодично проводити дослідження рівня калію та креатиніну в сироватці.
Дані щодо застосування лікарського засобу Ranacand у пацієнтів з дуже важкими або термінальними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <15 мл хв) обмежені. У цих пацієнтів дозу лікарського засобу ranacand слід збільшувати з обережністю, одночасним контролем артеріального тиску.
Оцінка стану здоров'я пацієнтів із серцевою недостатністю повинна включати періодичне дослідження функції нирок, особливо у осіб у віці 75 років та старше, а також у пацієнтів із порушеннями функції нирок.
Рекомендується контролювати рівень креатиніну та калію в сироватці під час збільшення дози лікарського засобу Ranacand. Клінічні дослідження щодо серцевої недостатності не включали пацієнтів із рівнем креатиніну в сироватці > 265 мкмоль/л (>3 мг/дл).
Застосування у дітей та підлітків, включаючи дітей та підлітків із порушеннями функції нирок
Застосування лікарського засобу Ranacand у дітей із показником фільтрації гломерулів менше 30 мл/хв/1,73 м не було досліджено (див. пункт 4.2).
Комбінована терапія з інгібіторами АПФ при серцевій недостатності
Ризик непорозумінь, особливо гіпотонії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності), може збільшитися, коли Ranacand застосовується одночасно з інгібітором АПФ.
Трохкомпонентна комбінація інгібітора АПФ, антагоніста рецептора мінералокортикоїду та кандеcартану також не рекомендується. Застосування цих комбінацій повинно проводитися під наглядом спеціаліста, а функція нирок, рівень електролітів та артеріальний тиск пацієнта повинні бути суворо контролюються.
Не слід застосовувати одночасно інгібітори АПФ та антагоністів рецептора ангіотензину II у пацієнтів із нефропатією, пов'язаною з цукровим діабетом.
Гемодіаліз
Під час діалізу блокада рецепторів AT може викликати значні зміни артеріального тиску внаслідок зниження об'ємом плазми та збільшення активності системи реніна-ангіотензин-альдостерон. Тому у пацієнтів, які піддаються гемодіалізу, дозу лікарського засобу Ranacand слід збільшувати з обережністю, з одночасним контролем артеріального тиску.
Стеноз ниркової артерії
У пацієнтів з обструктивним стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної нирки, інші лікарські засоби, що впливають на систему реніна-ангіотензин-альдостерон, наприклад, антагоністи рецептора ангіотензину II, можуть викликати збільшення рівня мочовини та креатиніну в сироватці.
Трансплантація нирки
Клінічні дані щодо застосування лікарського засобу Ranacand у пацієнтів після трансплантації нирки обмежені.
Гіпотонія
Під час лікування лікарським засобом Ranacand у пацієнтів із серцевою недостатністю може виникнути гіпотонія. Гіпотонія також може виникнути у пацієнтів з артеріальною гіпертонією зі зниженою внутрішньосудинною об'ємом, наприклад, у пацієнтів, які приймають великі дози діуретиків.
Під час початку лікування слід бути обережним та виправити гіповолемію.
У дітей з можливим зниженням об'ємом циркулюючої крові (наприклад, у пацієнтів, які приймають діуретики, особливо у тих з порушеннями функції нирок), лікування слід розпочинати під суворим медичним наглядом та слід розглянути можливість застосування меншої початкової дози (див. пункт 4.2).
Анестезія та хірургічні втручання
У пацієнтів, які приймають антагоністів рецептора ангіотензину II, під час анестезії та хірургічних втручань може виникнути гіпотонія, викликана гальмуванням системи реніна-ангіотензин-альдостерон. У окремих випадках гіпотонія може бути важкою та може потребувати внутрішньовенного введення рідини та (або) препаратів, що викликають скорочення судин.
Стеноз аортальної та мітральної клапанів (гіпертрофічна кардіоміопатія зі стенозом виходу з лівого шлуночка)
Слід бути особливо обережним у пацієнтів із гемодинамічно значимим стенозом аортальної чи мітральної клапанів або гіпертрофічною кардіоміопатією зі стенозом виходу з лівого шлуночка.
Первинний гіпералдостеронізм
Пацієнти з первинним гіпералдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні лікарські засоби, що діють шляхом гальмування системи реніна-ангіотензин-альдостерон. У зв'язку з цим не рекомендується застосування лікарського засобу Ranacand у таких випадках.
Гіперкаліємія
На підставі досвіду застосування інших лікарських засобів, що впливають на систему реніна-ангіотензин-альдостерон, встановлено, що під час одночасного застосування лікарського засобу Ranacand та діуретиків, що зберігають калію, препаратів калію, замінників кухонної солі, що містять калію, або інших лікарських засобів, що можуть збільшувати рівень калію (наприклад, гепарин, котримоксазол, відомий також як триметоприм/сульфаметоксазол) у пацієнтів з артеріальною гіпертонією може виникнути збільшення рівня калію в сироватці. Слід контролювати рівень калію.
У пацієнтів із серцевою недостатністю, які приймають лікарський засіб Ranacand, може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується періодично проводити дослідження рівня калію в сироватці. Не рекомендується комбінувати інгібітори АПФ, діуретики, що зберігають калію (наприклад, спіронолактон), та лікарський засіб Ranacand. Рівночасне застосування цих препаратів повинно бути попереджено ретельною оцінкою потенційних вигод та ризиків для пацієнта.
Загальне
У пацієнтів, у яких тонус судин та функція нирок значно залежать від активності системи реніна-ангіотензин-альдостерон (наприклад, пацієнти з важкою застійною серцевою недостатністю або з нирковою хворобою як основною хворобою, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування іншими лікарськими засобами, що впливають на цю систему, може привести до виникнення гострої гіпотонії, азотемії, олігурії або рідше гострої ниркової недостатності. Не можна виключити можливість виникнення подібних дій під час застосування препаратів групи антагоністів рецептора ангіотензину II. Аналогічно до інших антигіпертензивних лікарських засобів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів із хворобою серця чи цереброваскулярною хворобою може викликати інфаркт міокарда або інсульт.
Антигіпертензивна дія кандеcартану може бути посилена застосуванням іншого лікарського засобу, що знижує артеріальний тиск, незалежно від того, чи призначений цей препарат для зниження артеріального тиску чи для лікування іншої хвороби.
Вагітність
Не слід розпочинати лікування інгібіторами AIIRA під час вагітності. Якщо продовжування лікування інгібіторами AIIRA не вважається необхідним, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на альтернативне антигіпертензивне лікування з встановленим профілем безпеки під час вагітності. При встановленні вагітності лікування інгібіторами AIIRA слід негайно припинити та, якщо це доречне, розпочати альтернативне лікування (див. пункти 4.3 та 4.6).
У пацієнток, які мають менструацію, слід регулярно оцінювати можливість вагітності. Необхідно надати пацієнтці відповідну інформацію та (або) вжити необхідних заходів для запобігання експозиції лікарського засобу під час вагітності (див. пункти 4.3 та 4.6).
Допоміжні речовини
Лікарський засіб містить лактозу. Лікарський засіб не слід застосовувати у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази (тип Лаппа) або синдромом поганого всмоктування глюкози-галактози (див. пункт 6.1)

4.5 Взаємодії з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Клінічні фармакокінетичні дослідження проводилися з наступними сполуками: гідрохлортіазид, варфарин, дигоксин, пероральні контрацептиви (тобто етинилоестрадіол/левоноргестрел), глібенкламід, нифедипін та еналаприл. Не спостерігалося взаємодій клінічного значення.
Під час одночасного застосування діуретиків, що зберігають калію, суплементів калію, замінників кухонної солі, що містять калію, або інших лікарських засобів, що можуть збільшувати рівень калію (наприклад, гепарин, котримоксазол, відомий також як триметоприм/сульфаметоксазол), слід контролювати рівень калію (див. пункт 4.4).
Перехідне збільшення рівня літію в сироватці та виникнення симптомів токсичності спостерігалися під час одночасного застосування препаратів літію та інгібіторів АПФ. Подібна дія може виникнути під час одночасного застосування препаратів групи антагоністів рецептора ангіотензину II. Не рекомендується комбінувати кандеcартан з літієм. Якщо лікування комбінацією з літієм є необхідним, слід контролювати рівень літію в сироватці.
Коли препарати групи антагоністів рецептора ангіотензину II застосовуються одночасно з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП) (наприклад, селективними інгібіторами COX-2, ацетилсаліциловою кислотою (> 3 г/добу) та не селективними НПЗП), може виникнути ослаблення антигіпертензивної дії.
Аналогічно до інгібіторів АПФ, одночасне застосування антагоністів рецептора ангіотензину II та НПЗП може привести до виникнення ризику погіршення функції нирок, включаючи можливість виникнення гострої ниркової недостатності, та збільшення рівня калію в сироватці, особливо у пацієнтів з попередньо існуючою слабкою функцією нирок. Під час одночасного застосування цих препаратів слід бути обережним, особливо у осіб похилого віку. Пацієнтів слід належним чином гідратувати та розглянути можливість контролю функції нирок після початку комбінованої терапії та подальшого проведення періодичних досліджень.
Дані клінічного дослідження показали, що подвійна блокада системи реніна-ангіотензин-альдостерон (РАА) внаслідок одночасного застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецептора ангіотензину II або аліскірену асоційована з більшою частотою виникнення непорозумінь, таких як гіпотонія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність) у порівнянні з застосуванням препаратів групи антагоністів системи РАА в монотерапії (див. пункти 4.3, 4.4 та 5.1).
Діти та підлітки
Дослідження взаємодій проводилися лише у дорослих пацієнтів.

4.6 Вагітність та лактація

Вагітність
Застосування інгібіторів AIIRA не рекомендується під час першого тримісця вагітності (див. пункт 4.4). Застосування інгібіторів рецептора ангіотензину II є протипоказаним у другому та третьому тримісці вагітності (див. пункти 4.3 та 4.4).

• 4.3 та 4.4).

Результати епідеміологічних досліджень щодо ризику тератогенного ефекту після застосування інгібіторів АПФ у першому тримісці вагітності не були переконливими; однак не можна виключити невелике збільшення ризику. Хоча дані з контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику застосування інгібіторів рецептора ангіотензину II (AIIRA) відсутні, подібний ризик може існувати для цієї групи препаратів. Якщо лікування антагоністами рецептора ангіотензину не вважається необхідним, у пацієнток, які планують вагітність, слід змінити лікування на альтернативну антигіпертензивну терапію з встановленим профілем безпеки під час вагітності. При встановленні вагітності лікування інгібіторами AIIRA слід негайно припинити та, якщо це доречне, розпочати альтернативне лікування.
Відомо, що застосування AIIRA у другому та третьому тримісці вагітності має токсичний ефект на плід людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніоз, затримка остеогенезу) та новонароджених (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія) (див. пункт 5.3).
У разі застосування AIIRA з другого тримісця вагітності рекомендується проводити ультразвукове дослідження для контролю функції нирок та остеогенезу.
Новонароджені, чиї матері приймали AIIRA, слід ретельно спостерігати щодо виникнення гіпотонії (див. пункти 4.3 та 4.4).
Лактація
У зв'язку з відсутністю даних щодо застосування кандеcартану під час лактації, не рекомендується застосування кандеcартану. Більш прийнятне застосування терапії з краще встановленим профілем безпеки під час лактації, особливо у разі годування новонароджених або передчасно народжених дітей.

4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами

Не проводилися дослідження щодо впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Однак слід враховувати можливість виникнення головокружіння або втоми під час лікування кандеcартаном.

4.8 Непорозуміння

Лікування артеріальної гіпертонії
Непорозуміння, які спостерігалися під час контрольованих клінічних досліджень, були легкими та короткочасними. Загальна частота непорозумінь не залежала від дози чи віку пацієнтів. Частота випадків припинення лікування через непорозуміння була подібною для кандеcартану цилеcтилу (3,1%) та плацебо (3,2%).
У аналізі даних, зібраних під час клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертонією, непорозуміння, пов'язані з застосуванням кандеcартану цилеcтилу, визначалися як ті, які спостерігалися не менше 1% частіше, ніж після прийому плацебо. Згідно з цією визначенням, найчастішими непорозуміннями були головокружіння, головний біль та інфекції верхніх дихальних шляхів.
Нижче наведено перелік непорозумінь, зібраних на підставі клінічних досліджень та досвіду застосування препарату після його реєстрації.

Результати лабораторних досліджень
Загалом, не виявлено суттєвого клінічного впливу препарату Ranacand на результати рутинних лабораторних досліджень. Аналогічно до інших препаратів, що гальмують систему реніна-ангіотензин-альдостерон, спостерігалося незначне зниження рівня гемоглобіну.
У пацієнтів, які приймають препарат Ranacand, зазвичай немає потреби у проведенні рутинних лабораторних досліджень. Однак у пацієнтів із порушеннями функції нирок рекомендується періодично проводити дослідження рівня калію та креатиніну в сироватці.
Діти та підлітки
Безпека застосування кандеcартану цилеcтилу була спостережена у 255 дітей та підлітків з артеріальною гіпертонією у віці від 6 до 18 років у 4-тижневому клінічному дослідженні ефективності та у річному відкритому дослідженні (див. пункт 5.1). У межах майже всіх систем та органів частота непорозумінь у дітей була у межах частоти часто/дуже часто. Характер та інтенсивність подій були подібні до тих, які спостерігалися у дорослих пацієнтів (див. таблицю вище). Однак частота всіх непорозумінь була вищою у дітей та підлітків, особливо щодо:

• головного болю, головокружіння, інфекцій верхніх дихальних шляхів, які спостерігалися «дуже часто» (≥1/10 осіб) у дітей та «часто» (≥1/100 до <1>
• кашлю, який спостерігався «дуже часто» (≥1/10 осіб) у дітей та «бардzo рідко» (<1>
• висипки, яка спостерігалася «часто» (≥1/100 до <1>
• гіперкаліємії, гіпонатремії та порушення функції печінки, які спостерігалися «дуже рідко» (≥1/1 000 до <1>
• німійової аритмії, запалення носоглотки, гарячки, які спостерігалися «часто» (≥1/100 до <1>

Загальний профіль безпеки кандеcартану цилеcтилу у дітей та підлітків не відрізняється суттєво від профілю безпеки у дорослих пацієнтів.
Лікування серцевої недостатності
Профіль непорозумінь кандеcартану у дорослих пацієнтів із серцевою недостатністю був пов'язаний з фармакологічними властивостями препарату та станом здоров'я пацієнтів. У клінічному дослідженні CHARM, у якому порівнювалися дії кандеcартану цилеcтилу в дозах до 32 мг (n = 3803) з діями плацебо (n = 3796), у 21,0% пацієнтів групи, яка приймала кандеcартан цилеcтил, та у 16,1% пацієнтів групи, яка приймала плацебо, лікування було припинено через непорозуміння. Найчастішими непорозуміннями були гіперкаліємія, гіпотонія та порушення функції нирок. Ці непорозуміння спостерігалися частіше у пацієнтів у віці 70 років та старше, діабетиків або пацієнтів, які приймали інші лікарські засоби, що впливають на систему реніна-ангіотензин-альдостерон, особливо інгібітори АПФ та (або) спіронолактон.
Нижче наведено перелік непорозумінь, зібраних на підставі клінічних досліджень та досвіду застосування препарату після його реєстрації.

Результати лабораторних досліджень
У пацієнтів, які приймають препарат Ranacand для лікування серцевої недостатності, часто спостерігається гіперкаліємія та порушення функції нирок. Рекомендується періодично проводити дослідження рівня креатиніну та калію в сироватці (див. пункт 4.4).
Зголошення підозрюваних непорозумінь
Після реєстрації препарату важливо zgолошувати підозрювані непорозуміння. Це дозволяє不断но моніторити співвідношення користі та ризику застосування препарату. Особи медичного персоналу повинні zgолошувати будь-які підозрювані непорозуміння через Відділ моніторингу непорозумінь лікарських засобів Державної служби лікарських засобів України
вул. Джерельна, 4
02093, м. Київ
тел.: +38 (044) 279-16-16
факс: +38 (044) 279-16-15
електронна пошта: adm@dlr.gov.ua
Веб-сайт: www.dlr.gov.ua.
Непорозуміння можна zgолошувати також відповідальній особі.

4.9 Передозування

Симптоми
На підставі фармакологічних даних можна зробити висновок, що основними симптомами передозування є симптоматична гіпотонія та головокружіння. Зареєстровані окремі випадки передозування (до 672 мг кандеcартану цилеcтилу), у яких відновлення дорослих пацієнтів проходило без ускладнень.
Проведення
У разі виникнення симптоматичної гіпотонії слід провести симптоматичне лікування та контролювати основні життєві функції. Пацієнта слід уложити на спину, з піднятими ногами. Якщо це недостатньо, слід збільшити об'єм плазми шляхом внутрішньовенного введення рідини, наприклад, ізотонічного розчину солі. Якщо це не допоможе, можна застосувати симпатоміметичні препарати.
Кандеcартан не видаляється під час гемодіалізу.

5. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

5.1 Фармакодинамічні властивості

Фармакотерапевтична група: антагоністи рецептора ангіотензину II, прості
Код АТХ: С09 СА 06.
Механізм дії
Ангіотензин II є основним гормоном системи реніна-ангіотензин-альдостерон, що діє на
судини та має важливе значення у патофізіології гіпертонії, серцевої недостатності та
інших захворювань серцево-судинної системи. Він також відіграє важливу роль у патогенезі кінцевого
гіпертрофії та пошкодження органів. Основні фізіологічні дії ангіотензину II, такі як звуження
судин, стимуляція виділення альдостерону, регуляція водно-електролітного балансу та
стимуляція росту клітин, відбуваються за допомогою рецептора типу 1 (АТ ).
Фармакодинамічна дія
Кандесартан цилексетил є проліком, придатним для перорального застосування. Під час всмоктування
з травного тракту він швидко перетворюється на активну форму - кандесартан. Кандесартан є антагоністом рецептора ангіотензину II, що діє вибірково на рецептори АТ, характеризується сильним зв'язуванням з рецептором та повільним розблокуванням цього зв'язку. Він не має агоністичної активності.
Кандесартан не гальмує активність АСЕ, яка призводить до перетворення ангіотензину I у ангіотензин II та розкладу брадикініну. Кандесартан не впливає на активність АСЕ та не посилює дії брадикініну чи речовини Р. Контрольовані клінічні дослідження, у яких порівнювали кандесартан з інгібіторами АСЕ, показали, що частота кашлю у пацієнтів, які приймали кандесартан цилексетил, була нижчою. Кандесартан не зв'язується з іншими гормональними рецепторами чи іонними каналами, що мають велике значення у регуляції серцево-судинної системи, та не блокує їх. Антагоністична дія на рецептори (АТ) ангіотензину II призводить до дозозалежного збільшення рівня реніну, ангіотензину I та ангіотензину II у плазмі крові та зменшення рівня альдостерону у плазмі крові.
Клінічна ефективність та безпека застосування
Гіпертонія
У гіпертонії кандесартан призводить до дозозалежного, тривалого зниження артеріального тиску. Антигіпертензивна дія є результатом зниження загального периферичного опору судин без рефлекторної тахікардії. Не спостерігається значного або посиленого гіпотонії після прийому першої дози або ефекту "відскоку" після припинення лікування.
Після прийому одної дози кандесартану цилексетилу антигіпертензивна дія зазвичай спостерігається через 2 години. Під час тривалого лікування повна антигіпертензивна дія з використанням будь-якої дози зазвичай спостерігається через чотири тижні та зберігається під час тривалого лікування. Результати метааналізу показали, що середнє збільшення ефективності лікування після збільшення дози з 16 мг до 32 мг на добу було незначним. Однак, аналізуючи міжособистісні відмінності, у деяких пацієнтів можна очікувати більшої ефективності лікування. Прийом кандесартану цилексетилу один раз на добу забезпечує ефективне та плавне зниження артеріального тиску, яке зберігається протягом понад 24 годин, з малою різницею між максимальним та мінімальним діянням препарату в інтервалах між прийомами.
Дія антигіпертензивна та толерантність кандесартану та лозартану були порівняні у двох
рандомізованих дослідженнях, проведених методом подвійної сліпої проби, з участю 1268 пацієнтів з легкою або помірною гіпертонією.
Максимальне зниження артеріального тиску становило 13,1/10,5 мм рт. ст. (систолічний/діастолічний) при застосуванні кандесартану цилексетилу у дозі 32 мг на добу та 10,0/8,7 мм рт. ст. при застосуванні лозартану потасію у дозі 100 мг на добу (різниця у зниженні тиску становила 3,1/1,8 мм рт. ст., р <0,0001/р <0,0001).
Під час спільного застосування кандесартану цилексетилу та гідрохлортіазиду антигіпертензивна дія цих препаратів сумується. Посилення ефекту антигіпертензивної дії також спостерігається під час спільного застосування кандесартану цилексетилу та амілодипіну або фелодипіну.
Дія антигіпертензивних препаратів, що гальмують систему реніна-ангіотензин-альдостерон, у пацієнтів чорної раси (які зазвичай мають нижчу активність реніну в плазмі) є слабшою, ніж у пацієнтів інших рас. Це стосується також кандесартану. У відкритому клінічному дослідженні, проведеному серед 5156 пацієнтів з підвищеним діастолічним тиском, зниження артеріального тиску під час лікування кандесартаном було значно нижче у пацієнтів чорної раси, ніж у пацієнтів інших рас (відповідно 14,4/10,3 мм рт. ст. порівняно з 19,0/12,7 мм рт. ст., р <0,0001/р <0,0001).
Кандесартан збільшує кровотік у нирках, не впливаючи на коефіцієнт фільтрації гломерулів чи не збільшуючи його, проте призводить до зниження ниркового судинного опору та фракції фільтрації. У 3-місячному клінічному дослідженні, проведеному серед пацієнтів з гіпертонією та цукровим діабетом 2 типу з мікроальбумінурією, показано, що під час антигіпертензивного лікування кандесартаном цилексетилом знижується виділення альбуміну з сечею (співвідношення альбуміну до кліренсу креатиніну, в середньому 30%, 95% довірчий інтервал 15-42%). Наразі відсутні дані щодо впливу кандесартану на розвиток нефропатії цукрового діабету.
У рандомізованому клінічному дослідженні Study on Cognition and Prognosis in the Elderly, яке тривало в середньому 3,7 роки, у якому взяли участь 4937 пацієнтів з легкою та помірною гіпертонією (у віці 70-89 років; 21% пацієнтів у віці 80 років або старші), вивчався вплив кандесартану цилексетилу, прийманого один раз на добу у дозах 8-16 мг (середня доза 12 мг), на захворюваність та смертність з причини серцево-судинних захворювань. Пацієнти отримували кандесартан цилексетил або плацебо, а також додатково, якщо це було необхідно, інші антигіпертензивні препарати. У групі пацієнтів, які приймали кандесартан, артеріальний тиск знизився з 166/90 до 145/80 мм рт. ст., тоді як у групі контролю - з 167/90 до 149/82 мм рт. ст.
У першочерговому пункті закінчення дослідження, який становили важкі серцево-судинні події (смерть з причини серцево-судинних захворювань, інсульт та інфаркт міокарда, що не закінчилися смертю пацієнта), не було виявлено статистично значимої різниці. У групі пацієнтів, які приймали кандесартан, було зареєстровано 26,7 подій на 1000 пацієнт-років, тоді як у групі контролю - 30 подій на 1000 пацієнт-років (відносне ризик 0,89, 95% КІ 0,75 до 1,06, р = 0,19).
Два великих рандомізованих, контрольованих клінічних дослідження ONTARGET (англ. ONgoing Telmistartan
Alone and in combination with Ramipril Global Endpoint Trial) і VA NEPHRON-D (англ. The
Veterans Affairs Nefropathy in Diabetes) вивчали спільне застосування інгібітора АСЕ з
антагоністами рецептора ангіотензину II.
Дослідження ONTARGET було проведено серед пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями, захворюваннями судин головного мозку в анамнезі або цукровим діабетом 2 типу з супутніми, доведеними пошкодженнями органів-мішеней. Дослідження VA NEPHRON-D було проведено серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та нефропатією цукрового діабету.
Ці дослідження показали відсутність статистично значимого корисного впливу на ниркові параметри та (або) результати щодо захворюваність та смертність серцево-судинних захворювань, тоді як було спостережено підвищене ризик гіперкаліємії, гострого пошкодження нирок та (або) гіпотонії, порівняно з монотерапією. Через подібності у фармакодинамічних властивостях цих препаратів, наведені результати також мають значення для інших інгібіторів АСЕ та антагоністів рецептора ангіотензину II.
Отже, у пацієнтів з нефропатією цукрового діабету не слід одночасно застосовувати інгібітори АСЕ та антагоністи рецептора ангіотензину II.
Дослідження ALTITUDE (англ. Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal
Disease Endpoints) було розроблено для вивчення користі від додавання альскірену до стандартного лікування інгібітором АСЕ або антагоністом рецептора ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок та/або серцево-судинними захворюваннями.
Дослідження було передчасно припинено через підвищене ризик побічних дій.
Серцево-судинні смерті та інсульти траплялися частіше у групі, яка отримувала альскірен, порівняно з групою плацебо. У групі, яка отримувала альскірен, також було частіше спостереження побічних дій, включаючи важкі побічні дії (гіперкаліємія, гіпотонія та ниркова недостатність), порівняно з групою плацебо.
Діти та підлітки – гіпертонія
Антигіпертензивна дія кандесартану була оцінена у дітей з гіпертонією у віці від 1 до <6 років та у віці від 6 до <17 двох рандомізованих, подвійних сліпих, багатоцільових, 4-тижневих клінічних дослідженнях.
У дітей у віці від 1 до <6 років 93 пацієнти, з яких 74% мали захворювання нирок, були рандомізовані для отримання пероральної дози кандесартану цилексетилу у вигляді суспензії дозі 0,05, 0,20 або 0,40 мг кг маси тіла на добу. Основним методом аналізу була оцінка нахилу зміни систолічного артеріального тиску (САТ) залежності від дози. САТ та діастолічний артеріальний тиск (ДАТ) знижувалися 6,0 5,2 до 12,0 11,1 мм рт. ст. порівняно початковими значеннями трьох дозових групах цилексетилу. Однак, оскільки дослідженнях не було групи контролю пацієнтів, які приймали плацебо, реальна величина впливу препарату залишається невизначеною, що робить складним проведення обов'язкової оцінки співвідношення користі ризику цій віковій групі.
У дітей у віці від 6 до <17 років 240 пацієнтів були рандомізовані для отримання плацебо або малої, середньої чи великої дози кандесартану цилексетилу у співвідношенні 1: 2: 2.
У дітей з масою тіла <50 кг дози кандесартану цилексетилу становили 2, 8 або 16 мг на добу.
У дітей з масою тіла > 50 кг дози кандесартану цилексетилу становили 4, 16 або 32 мг на добу.
Кандесартан у дозах, що аналізувалися разом, знижував систолічний артеріальний тиск у сидячому становищі (САТс) на 10,2 мм рт. ст. (р <0,0001) та діастолічний артеріальний тиск у сидячому становищі (ДАТс) (р = 0,0029) на 6,6 мм рт. ст. порівняно з початковими значеннями. У групі пацієнтів, які приймали плацебо, також спостерігалося зниження САТс на 3,7 мм рт. ст. (р = 0,0074) та зниження ДАТс на 1,80 мм рт. ст. (р = 0,0992) порівняно з початковими значеннями. Незважаючи на значний ефект плацебо, всі окремі дози кандесартану (та всі дози разом) показували значиму вищість порівняно з плацебо. Максимальна реакція на зниження артеріального тиску у дітей з масою тіла нижче та вище 50 кг досягалася відповідно при застосуванні доз 8 мг та 16 мг, а вище цих доз реакція досягала плато.
Серед пацієнтів, включених до досліджень, 47% становили діти чорної раси, а 29% - дівчата; середній вік +/– СК становив 12,9 +/– 2,6 років. У дітей у віці від 6 до <17 років спостерігалося тенденція до меншого впливу препарату на артеріальний тиск у пацієнтів чорної раси порівняно з пацієнтами інших рас.
Серцева недостатність
Дослідження CHARM (Кандесартан у серцевій недостатності - оцінка зниження смертності та захворюваність) показало, що лікування кандесартаном цилексетилом знижує смертність, потребу у госпіталізації з причини серцевої недостатності та покращує стан пацієнтів із порушеною скоротливою функцією лівого шлуночка серця.
Це дослідження, контрольоване плацебо, проведене методом подвійної сліпої проби, включало пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, які належали до груп від II до IV за класифікацією NYHA, та складалося з трьох окремих досліджень: CHARM-Alternative (n = 2028) з участю пацієнтів, які не лікувалися раніше інгібіторами АСЕ через їх нетолерантність (головним чином через кашель, 72%), у яких ЛВЕФ ≤ 40%; CHARM-Added (n = 2548) з участю пацієнтів, які лікувалися раніше інгібіторами АСЕ, у яких ЛВЕФ ≤ 40%, та CHARM-Preserved (n = 3023) з участю пацієнтів, у яких ЛВЕФ > 40%. Пацієнти, які лікувалися оптимально з причини хронічної серцевої недостатності, були рандомізовані до групи плацебо або групи кандесартану цилексетилу (у дозах, що збільшувалися поступово від 4 мг або 8 мг на добу до 32 мг на добу, або максимально толерованої дози; середня доза становила 24 мг) та спостерігалися протягом медіани 37,7 місяців. Через 6 місяців лікування 63% пацієнтів, які продовжували приймати кандесартан цилексетил (89%)
отримували максимальну дозу у розмірі 32 мг.
У дослідженні CHARM-Alternative смертність з причини серцево-судинних захворювань та перша госпіталізація з причини хронічної серцевої недостатності, оцінені як складний кінцевий пункт, були значно нижчими після застосування кандесартану порівняно з плацебо (HR 0,77, 95% КІ 0,67-0,89, р <0,001). Це відповідає зниженню відносного ризику на 23%. Кінцевий пункт у групі пацієнтів, які приймали кандесартан, становив 33,0% (95% КІ: 30,1 до 36,0), а у групі пацієнтів, які приймали плацебо, - 40,0% (95% КІ: 37,0 до 43,1), абсолютна різниця 7,0% (95% КІ: 11,2 до 2,8). У цьому дослідженні один пацієнт з 14, які лікувалися кандесартаном, уникнув смерті з причини серцево-судинних захворювань або госпіталізації з причини серцевої недостатності. Загальна смертність з будь-яких причин та перша госпіталізація з причини серцевої недостатності, оцінені як складний кінцевий пункт, також були значно нижчими після застосування кандесартану (HR 0,80, 95% КІ 0,70-0,92, р = 0,001). Складний кінцевий пункт у групі пацієнтів, які приймали кандесартан, становив 36,6% (95% КІ: 33,7 до 39,7), а у групі пацієнтів, які приймали плацебо, - 42,7% (95% КІ: 39,6 до 45,8), абсолютна різниця 6,0% (95% КІ: 10,3 до 1,8). Кандесартан впливає на зниження обох складових складного кінцевого пункту, тобто смертності та захворюваність (госпіталізація з причини хронічної серцевої недостатності). У результаті лікування кандесартаном цилексетилом покращувався стан пацієнтів, оцінюваний за класифікацією NYHA (р = 0,008).
У дослідженні CHARM-Added смертність з причини серцево-судинних захворювань та перша госпіталізація з причини хронічної серцевої недостатності, оцінені як складний кінцевий пункт, були значно нижчими після застосування кандесартану порівняно з плацебо (HR 0,85, 95% КІ 0,75-0,96, р = 0,011). Ці результати відповідають зниженню відносного ризику на 15%. Складний кінцевий пункт у групі пацієнтів, які приймали кандесартан, становив 37,9% (95% КІ: 35,2 до 40,6), а у групі пацієнтів, які приймали плацебо, - 42,3% (95% КІ: 39,6 до 45,1), абсолютна різниця 4,4% (95% КІ: 8,2 до 0,6). У цьому дослідженні один пацієнт з 23, які лікувалися кандесартаном, уникнув смерті з причини серцево-судинних захворювань або госпіталізації з причини серцевої недостатності. Загальна смертність з будь-яких причин та перша госпіталізація з причини серцевої недостатності, оцінені як складний кінцевий пункт, також були значно нижчими після застосування кандесартану (HR 0,87, 95% КІ 0,78-0,98, р = 0,021). Складний кінцевий пункт у групі пацієнтів, які приймали кандесартан, становив 42,2% (95% КІ: 39,5 до 45,0), а у групі пацієнтів, які приймали плацебо, - 46,1% (95% КІ: 43,4 до 48,9), абсолютна різниця 3,9% (95% КІ: 7,8 до 0,1). Кандесартан впливає корисно на зниження обох складових складного кінцевого пункту, тобто смертності та захворюваність. У результаті лікування кандесартаном цилексетилом покращувався стан пацієнтів, оцінюваний за класифікацією NYHA (р = 0,020).
У дослідженні CHARM-Preserved смертність з причини серцево-судинних захворювань та перша госпіталізація з причини хронічної серцевої недостатності, оцінені як складний кінцевий пункт, не були статистично значимими (HR 0,89, 95% КІ 0,77-1,03, р = 0,118).
Загальна смертність не була статистично значимою, коли оцінювалася окремо в кожному з трьох досліджень CHARM. Однак загальна смертність також оцінювалася разом у дослідженнях CHARM-Alternative та CHARM-Added (HR 0,88, 95% КІ 0,79-0,98, р = 0,018) та у всіх трьох дослідженнях (HR 0,91, 95% КІ 0,83-1,00, р = 0,055).
Корисний вплив кандесартану на зниження смертності з причини серцево-судинних захворювань та частоти госпіталізацій з причини хронічної серцевої недостатності не залежить від віку, статі та інших препаратів, які застосовувалися одночасно. Кандесартан був ефективним також у пацієнтів, які приймали одночасно β-адреноблокатори та інгібітори АСЕ, а ефективність кандесартану була встановлена незалежно від застосування інгібіторів АСЕ у целевих дозах, згідно з рекомендованими схемами лікування.
У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та порушеною скоротливою функцією лівого шлуночка серця (фракція викиду лівого шлуночка, ЛВЕФ ≤ 40%) кандесартан знижує периферичний судинний опір та тиск у капілярах легенів, збільшує активність реніну в плазмі крові та рівень ангіотензину II, а також знижує рівень альдостерону в плазмі крові.

5.2 Фармакокінетичні властивості

Всмоктування та розподіл
Після перорального прийому кандесартану цилексетилу він перетворюється на активну форму - кандесартан.
Безумовна біодоступність кандесартану після перорального прийому кандесартану цилексетилу у вигляді розчину становить близько 40%. Відносна біодоступність кандесартану після перорального прийому у вигляді таблетки становить, порівняно з розчином, близько 34%, з дуже малою індивідуальною варіабельністю.
Оцінена безумовна біодоступність після перорального прийому у вигляді таблетки становить 14%. Середнє максимальне концентрації у плазмі крові (С) спостерігається через 3-4 години після прийому таблетки. Концентрація кандесартану в плазмі крові збільшується лінійно при збільшенні дози у терапевтичному діапазоні. Не спостерігається залежної від статі різниці у фармакокінетиці кандесартану.
Прийом їжі не впливає суттєво на площину під кривою залежності концентрації кандесартану від часу (AUC).
Кандесартан сильно зв'язується з білками плазми крові (більше 99%). Часткова об'ємність розподілу кандесартану становить 0,1 л/кг маси тіла.
Біодоступність кандесартану не залежить від прийому їжі.
Метаболізм та виведення
Кандесартан виводиться переважно у незміненому вигляді з сечею та жовчю, а лише невелика частина метаболізується у печінці (CYP2C9). Доступні дослідження взаємодії не показали впливу на CYP2C9 та CYP3A4. У дослідженнях in vitroне спостерігалося взаємодії з препаратами, метаболізм яких залежить від цитохрому P450 ізоензимів CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1, CYP3A4, та не слід очікувати такої взаємодії in vivo. Період напіввиведення у фазі виведення кандесартану становить близько 9 годин. Кандесартан не кумулюється після багаторазового прийому доз.
Загальний кліренс кандесартану становить близько 0,37 мл/хв/кг маси тіла, з них нирковий кліренс становить 0,19 мл/хв/кг маси тіла. Виведення кандесартану з організму відбувається як за допомогою фільтрації гломерулів, так і за допомогою активної секреції канальців. Після перорального прийому кандесартану цилексетилу, позначеного ізотопом С, близько 26% дози виводиться з сечею у вигляді кандесартану, а 7% - у вигляді неактивного метаболіту, тоді як у фекаліях виявляється 56% дози у вигляді кандесартану та 10% - у вигляді неактивного метаболіту.
Фармакокінетика у особливих групах пацієнтів
У порівнянні з молодими пацієнтами, у осіб похилого віку (понад 65 років) С та AUC кандесартану збільшуються відповідно на близько 50% та 80%. Однак реакція артеріального тиску, а також частота побічних дій є подібними після прийому дози кандесартану у пацієнтів молодого та похилого віку (див. пункт 4.2).
У пацієнтів з легкою до помірної ниркової недостатності С та AUC кандесартану збільшуються під час багаторазового прийому доз відповідно на близько 50% та 70%, однак т1/2 не змінюється порівняно з пацієнтами з нормальною нирковою функцією. У пацієнтів з важкою нирковою недостатністю ці значення збільшуються відповідно на близько 50% та 110%. Т1/2 у фазі виведення кандесартану був приблизно вдвічі більшим у пацієнтів з важкою нирковою недостатністю. AUC кандесартану у пацієнтів, які піддавалися гемодіалізу, та у пацієнтів з важкою нирковою недостатністю були подібними.
У двох дослідженнях, проведених серед пацієнтів з легкою до помірної печінкової недостатності, було спостережено збільшення середньої AUC кандесартану на близько 20% у одному дослідженні та на близько 80% - у другому дослідженні (див. пункт 4.2). Відсутні дані щодо важкої печінкової недостатності.
Діти та підлітки
Фармакокінетичні властивості кандесартану були оцінені у дітей з гіпертонією у віці від 1 до <6 років та від 6 до <17 у двох фармакокінетичних дослідженнях з використанням одної дози.
У дітей у віці від 1 до <6 років 10 дітей з масою тіла від до <25 кг отримували одну дозу препарату у вигляді суспензії дозі 0,2 мг маси на добу. Не спостерігалося жодної кореляції між С та auc залежно віку чи дитини. збиралися дані щодо кліренсу; через це можливість існування кліренсом віком цій популяції залишається невідомою.
У дітей у віці від 6 до <17 років 22 дитини отримували одну дозу препарату у вигляді таблетки 16 мг. Не спостерігалося жодної кореляції між С та auc залежно від віку. Однак маса тіла, здається, корелює суттєво з (р=0,012) 0,011). збиралися дані щодо кліренсу; через це можливість існування кліренсом масою тіла віком цій популяції залишається невідомою.
У дітей старше 6 років спостерігалася експозиція, подібна з такою у дорослих, яким приймали таку саму дозу препарату.
Фармакокінетика кандесартану цилексетилу не вивчалася у дітей молодше 1 року.

5.3 Передклінічні дані про безпека

Відсутні дані, які свідчать про виникнення системних порушень або токсичного впливу на органи-мішені при застосуванні доз, які мають клінічне значення. Передклінічні дослідження безпеки, проведені на мишах, щурах, собаках та макаках, показали вплив кандесартану у великих дозах на нирки та параметри червоних клітин крові. Кандесартан спричинював зниження кількості червоних клітин крові (еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту). Вплив кандесартану на нирки (тобто міжстиаткове запалення нирок, розширення канальців нирок, валики засновані на основі; підвищене рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові) може бути спричинений зниженням артеріального тиску, яке призводило до порушення ниркової гемодинаміки. Крім того, кандесартан спричинює гіпертрофію/гіперплазію клітин апарату пригломерулярного судіння. Гіпотехується, що ці зміни були спричинені фармакологічною дією кандесартану. Не спостерігалося гіпертрофії/гіперплазії клітин апарату пригломерулярного судіння у людей, які приймали кандесартан у терапевтичних дозах.
У передклінічних дослідженнях у нормотензивних новонароджених та молодих особин щурів кандесартан спричинював зниження маси тіла та маси серця. Подібно до дорослих тварин, гіпотехується, що ці ефекти є результатом фармакологічної дії кандесартану. Під час застосування мінімальної дози у розмірі 10 мг/кг маси тіла експозиція до кандесартану була у 12-78 разів вищою, ніж концентрації, спостережувані у дітей у віці від 1 до <6 років, які приймали кандесартан цилексетил у дозі 0,2 мг кг маси тіла, та 7-54 рази вищою, ніж концентрації, спостережувані дітей віці від 6 до <17 16 мг. Оскільки цих дослідженнях не встановлювався рівень, при якому спостерігаються ефекти дії препарату, маржин безпеки для впливів на масу серця клінічна значимість цього впливу залишаються невідомими.
Токсичний вплив на плід спостерігався у пізньому періоді вагітності (див. пункт 4.6).
Кандесартан у терапевтичних дозах у дослідженнях in vitroта in vivoщодо мутагенності не показував мутагенного або кластогенного впливу.
Кандесартан не має ракотворної дії.
Система реніна-ангіотензин-альдостерон відіграє критично важливу роль у розвитку нирок у плоді. Встановлено, що блокування системи реніна-ангіотензин-альдостерон призводить до порушення розвитку нирок у дуже молодих мишей. Подання препаратів, які впливають безпосередньо на систему реніна-ангіотензин-альдостерон, може порушувати нормальний розвиток нирок.
Через це діти молодше 1 року не повинні приймати кандесартан (див. пункт 4.3).

6. ФАРМАЦЕВТИЧНІ ДАНІ

6.1 Перелік допоміжних речовин

Лактоза моногідрат
Кукурудзяний крохмаль
Гідроксипропілцелюлоза (низькомолекулярна)
Макрогол 6000
Кармелоза кальцієва
Оксид заліза, червоний (Е 172)
Стеарин магнію

6.2 Несумісності

Не застосовується.

6.3 Термін валідності

2 роки

6.4 Спеціальні заходи зберігання

Відсутні спеціальні рекомендації щодо умов зберігання.

6.5 Тип упаковки та вміст

Блістер PVC/ПЕ/PVDC/Алюмінієвий у паперовій коробці.
Величини упаковок: 7, 14, 15, 20, 28, 30, 50, 56, 90, 98, 100 таблеток.
Не всі величини упаковок повинні бути в обігу.

6.6 Спеціальні заходи щодо утилізації та підготовки лікарського засобу

для застосування
Всі невикористані залишки лікарського засобу або його відходи повинні бути утилізовані згідно з місцевими правилами.

7. ПОДМІТОТ, ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА ВИДАННЯМ ДОЗВОЛУ НА

ДОПУСК ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ ДО ОБІГУ

Ranbaxy (Poland) Sp. z o.o.
вул. Ідзиковського 16
00-710 Варшава

8. НОМЕР ДОЗВОЛУ НА ДОПУСК ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ ДО ОБІГУ

8 мг: Дозвіл № 17089
16 мг: Дозвіл № 17090

9. ДАТА ВИДАННЯ ПЕРШОГО ДОЗВОЛУ НА ДОПУСК ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ ДО ОБІГУ

І ДАТА ОСТАННЬОГО ПРОТЯГНЕННЯ ДОЗВОЛУ

Дата видання першого дозволу на допуск лікарського засобу до обігу: 04.08.2010 р.
Дата останнього продовження дозволу: 13.04.2016 р.

10. ДАТА ЗАТВЕРДЖЕННЯ АБО ЧАСТКОВОЇ ЗМІНИ ТЕКСТУ

ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ

• 18.06.2025 р.