Посмикування очей і м'язів

Посмикування — це коротке мимовільне скорочення маленького пучка м’язових волокон. Відчувається воно як трепет або хвиля, що пробігає під шкірою, але суглоб при цьому не рухається: палець не згинається, око не закривається. Найчастіше посмикуються повіка, литка й стегно, рідше плече або м’язи навколо рота.

З цим стикається майже кожен, і в переважній більшості випадків за посмикуванням не стоїть жодної хвороби. Складність теми в цьому: заспокоїти тут потрібніше, ніж налякати, але є одне поєднання ознак, заради якого варто дочитати до кінця.

Чому м’яз посмикується сам

Нервове закінчення, що керує невеликою групою волокон, іноді спрацьовує без команди. Такий самовільний розряд називається фасцикуляцією, і він трапляється в здорових людей — дослідження знаходять його майже в усіх, якщо дивитися достатньо довго.

Імовірність його помітно підвищують:

• недосипання і перевтома;
• кофеїн — кава, чай, енергетичні напої, передтренувальні добавки;
• стрес і тривога, а також звичайна напруга довгого робочого дня;
• інтенсивне фізичне навантаження, особливо незвичне: литки посмикуються ввечері після довгої прогулянки чи тренування;
• зневоднення й втрата солей з потом;
• алкоголь і нікотин.

Посмикування варто відрізняти від судоми: воно не болить і не змінює положення кінцівки, а судома — це болісне стискання всього м’яза, яке зводить ногу. В однієї людини вони часто йдуть парою і з тих самих причин, але це різні явища.

Посмикується повіка

Найчастіший варіант — міокимія повіки. Дрижить зазвичай нижня повіка одного ока, нападами по кілька секунд або хвилин, і може повертатися багато разів на день упродовж кількох днів чи тижнів. Збоку цього часто майже не видно, хоч самій людині здається, що дрижання помічають усі.

Причини в неї ті самі, що перелічені вище, плюс кілька очних:

• сухість ока — від кондиціонера, вітру, контактних лінз, тривалої роботи за екраном, коли людина рідше кліпає;
• зорове напруження й невідповідні окуляри: якщо давно не перевіряли зір, підстава зробити це є;
• подразнення краю повіки за легкого її запалення.

Міокимія повіки проходить сама й лікування не потребує. Допомагають прості речі: виспатися кілька ночей підряд, скоротити каву, робити перерви в роботі з екраном, зволожувальні краплі, теплий компрес. До лікаря варто звернутися, якщо дрижання тримається довше кількох тижнів, переходить із повіки на інші м’язи обличчя або око при цьому червоніє, болить і гірше бачить.

Посмикування в м’язах тіла

У руках і ногах посмикування виглядають як шевеління або перекочування під шкірою, зазвичай в одному й тому самому місці, але іноді «перестрибують» з м’яза в м’яз. Буває, що людина помічає їх лише ввечері в ліжку, бо вдень не звертає уваги.

Якщо вони тримаються місяцями, сила в кінцівках не втрачається, м’язи не худнуть, а обстеження не знаходить відхилень, ідеться про синдром доброякісних фасцикуляцій. Назва неоковирна, але зміст важливий: це не початок хвороби й не її рання стадія, а самостійний безпечний стан. Він неприємний і здатний тягнутися роками, проте до слабкості не призводить.

Окрема й дуже часта історія — тривога навколо посмикувань. Людина читає про рідкісні хвороби, починає вишукувати шевеління на ногах, знаходить його частіше, тривожиться сильніше, гірше спить — і посмикувань стає більше. Розірвати це коло допомагає не спостереження за м’язами, а огляд, що знімає невизначеність.

Що відрізняє небезпечне

Самі собою посмикування, навіть часті й багаторічні, тривожного значення не мають. Значення має те, що поряд із ними.

До невролога потрібно потрапити, якщо посмикування поєднуються хоча б з однією з таких ознак:

• наростаюча слабкість: з рук стали випадати предмети, важко повернути ключ або відкрити банку, тяжко підніматися зі стільця й по сходах, стопа почала зачіпатися за підлогу;
• м’яз на очах худне — помітно западає проміжок між великим і вказівним пальцями, худне плече чи гомілка, і часто це видно при порівнянні з другим боком;
• мовлення стало невиразним або гугнявим, змінився голос;
• важко ковтати, ви поперхуєтеся рідиною, їжа почала застрягати;
• посмикування язика разом зі зміною мовлення;
• утруднене дихання в положенні лежачи.

Саме це поєднання — посмикування плюс слабкість і втрата м’язової маси — змушує думати про хворобу мотонейронів, рідкісне захворювання, яке інакше легко пропустити. Тут важливо зрозуміти пропорцію: посмикування без слабкості трапляються постійно й майже завжди нічого не означають, а при цій хворобі посмикування майже ніколи не бувають єдиним і першим симптомом. Тому багаторічне посмикування литки за повної сили в ногах — доказ проти такого діагнозу, а не за нього.

У стійких посмикувань зі слабкістю або онімінням є й куди частіші причини: здавлення нервового корінця в хребті, тунельні синдроми, наслідки травми нерва. Їх теж знаходить невролог, і вони лікуються.

Коли око заплющується проти волі

Це вже не дрижання повіки, а інше явище, яке з ним постійно плутають. Різниця проста: міокимія — дрібний трепет, що не заважає дивитися, а тут м’яз стискається по-справжньому.

Блефароспазм. Обидва ока починають мимовільно жмуритися й заплющуватися. Спершу це часте кліпання, потім напади, під час яких очі вдається розплющити не відразу. Яскраво освітлене приміщення, вітер, читання, кермування й хвилювання посилюють спазм. У важких випадках людина фактично не може користуватися зором, хоч очі здорові.

Геміфаціальний спазм. Зводить половину обличчя: посмикування починається навколо одного ока й з часом спускається на щоку та кут рота, тож половина обличчя перекошується. Звична причина — судина, що прилягає до лицевого нерва біля виходу з мозку й подразнює його; для уточнення роблять магнітно-резонансну томографію.

Головне про обидва стани: вони лікуються. Основний метод — ін’єкції ботулінічного токсину в потрібні м’язи раз на кілька місяців, ефект зазвичай добрий; при геміфаціальному спазмі іноді обговорюють операцію, що розділяє нерв і судину. Чекати, що пройде саме, як проходить дрижання повіки, не варто: ці стани самі не проходять.

Тики

Тик відрізняється від фасцикуляції тим, що це рух цілком: кліпання, заплющування, посмикування головою чи плечем, шмигання носом, покашлювання, короткий звук. Перед тиком часто є внутрішнє відчуття, що «треба зробити», а на короткий час його можна стримати вольовим зусиллям, після чого він повертається сильніше.

У дітей тики трапляються часто й зазвичай проходять самі за кілька місяців. Їх посилюють утома, хвилювання, хвороба й увага оточення, тому найкорисніша тактика батьків — не смикати дитину й не просити перестати: зауваження тики посилюють, а не прибирають. До лікаря йдуть, якщо тики заважають дитині в школі та в спілкуванні, тривають більше року або до рухів додаються мимовільні звуки й слова.

У дорослих тики, що почалися вперше, трапляються значно рідше, і їх варто показати лікареві, особливо якщо вони з’явилися на тлі прийому ліків.

Ліки, електроліти й міф про магній

Посмикування бувають побічною дією ліків. Найчастіше їх дають інгалятори, що розширюють бронхи, засоби з кофеїном і стимулятори, деякі антидепресанти, гормони щитоподібної залози в надмірній дозі та діуретики — останні через втрату солей. Окремо стоять препарати, що застосовуються в психіатрії: вони викликають не посмикування, а інші мимовільні рухи, наприклад у ділянці рота й язика. Про це потрібно відразу сказати лікареві, не припиняючи прийом самостійно.

Тепер про магній, яким цю тему заведено пояснювати. Справжній його дефіцит посмикування дійсно викликає, але трапляється нечасто й майже завжди в зрозумілих обставинах: тривалий пронос або хвороба кишківника, алкогольна залежність, багаторічний прийом діуретиків чи засобів, що знижують кислотність шлунка, хвороби нирок. І приходить він не один, а зі слабкістю, судомами, серцебиттям і онімінням навколо рота, бо за компанію падають кальцій і калій.

Тому пити магній «на всяк випадок», не здавши аналізи, — не найкраща ідея. Здоровій людині з посмикуванням повіки він не допоможе, бо річ не в ньому; при хворобі нирок добавки магнію можуть бути небезпечними; у великих дозах він викликає пронос. Розумний порядок обернений: при стійких посмикуваннях лікар призначить аналіз крові з магнієм, кальцієм, калієм, глюкозою та гормонами щитоподібної залози, і рішення про добавки опиратиметься на результат.

Що відбувається на прийомі

Зазвичай достатньо огляду. Лікар подивиться, де саме посмикується, перевірить силу в руках і ногах, рефлекси й чутливість, порівняє об’єм м’язів з двох боків, оцінить мовлення та ковтання, огляне язик. Розпитає, як давно це почалося, чи завжди в одному місці, що посилює, скільки ви спите й п’єте кави, які препарати приймаєте.

Якщо сила збережена, м’язи не змінені, а посмикування — єдина скарга, обстеження зазвичай цим і завершується: аналіз крові й повторний прийом за кілька тижнів, щоб переконатися, що нічого не додалося. Електронейроміографію, яка оцінює електричну активність м’язів і нервів, а іноді томографію призначають тоді, коли огляд знайшов слабкість або інші відхилення. Вирішує це саме огляд.

Лікування у звичайних посмикувань немає, бо лікувати нічого. Працюють сон, зменшення кофеїну, розумне навантаження, розтяжка й масаж м’язів, схильних до судом, і зняття тривоги навколо симптому. Якщо знайдено причину — ліки, щитоподібна залоза, дефіцит солей, блефароспазм, — лікують її.

Онлайн-консультація

Онлайн-прийом зручний, щоб зрозуміти, до якого з описаних варіантів належить ваш випадок, і не гадати тижнями. Лікар розпитає, що саме відбувається, попросить показати місце і, якщо вийде, зняти коротке відео: на записі добре видно різницю між дрібним трепетом повіки, справжнім заплющуванням і тиком, а на прийомі посмикування часто «ховається».

За підсумками розмови лікар скаже, чи потрібні аналізи і які, розбере список ваших ліків, пояснить, що має насторожити, і окремо попередить, якщо ознаки потребують огляду невролога, а не спостереження. Замінити неврологічний огляд онлайн-консультація не може, зате найчастіше позбавляє зайвої тривоги й зайвих обстежень.

Цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря.