Синдром гіпермобільності суглобів

Гіпермобільність — це здатність суглобів виходити за звичайні межі руху. Сама собою вона не хвороба: надміру гнучкі суглоби має помітна частина людей, частіше діти, підлітки та жінки, і більшості це не заважає, а гімнастам, танцівникам і музикантам навіть допомагає. Про синдром говорять тоді, коли до гнучкості додаються скарги — біль, втомлюваність, суглоби, що підвертаються. Різниця принципова: гнучкість не лікують, а от на скарги вплинути можна, і доволі сильно, хоч спосіб зазвичай не той, якого від медицини чекають.

Гнучкість і синдром — не одне й те саме

Обсяг рухів оцінюють за коротким набором проб, який називають шкалою Бейтона. Дивляться, чи відгинається мізинець назад більше ніж на прямий кут, чи дотягується великий палець до передпліччя, чи перерозгинаються лікті й коліна і чи вдається, нахилившись уперед із прямими ногами, покласти долоні на підлогу. Кожну ознаку рахують з обох боків, і в сумі виходить бал.

Сам бал діагнозом не є, а поріг його залежить від віку та статі: у дітей суглоби розхитаніші, до старості обсяг рухів закономірно спадає, тому та сама цифра в дитини і в літньої людини означає різне. До того ж шкала дивиться лише на кисті, лікті, коліна та хребет — якщо у вас гнучкі плечі, щелепа чи стопи, а перелічені суглоби звичайні, бал вийде низьким при очевидній гіпермобільності. Тому лікар завжди зіставляє проби зі скаргами, а не йде від однієї цифри.

На що скаржаться

Картина складається не з одного симптому, і половину її зазвичай не пов'язують із суглобами:

• біль у суглобах і м'язах надвечір і наступного дня після навантаження, частіше в колінах, пальцях, плечах і попереку; у дітей це «ноги болять уночі»;
• утома, яка не минає після відпочинку: щоб утримати розхитаний суглоб, м'язи працюють більше за звичайне, і це не безкоштовно;
• часті розтягнення, підвертання гомілковостопа, підвивихи та вивихи, іноді від дрібниці — плече виходить, коли людина тягнеться по щось на полиці;
• незграбність, погане відчуття положення тіла: суглоби дають мозкові розмитий сигнал, звідси невпевненість на нерівній підлозі та в темряві;
• тонка, м'яка, розтяжна шкіра, легка поява синців, розтяжки, тонкі рубці після порізів;
• плоскостопість і стопа, що завалюється всередину, біль у підошві після довгої ходьби;
• у частини людей — запаморочення та серцебиття при швидкому вставанні, схильність до закрепів, здуття й рефлюксу, нетримання при кашлі та сміху;
• тривожність, яка в гіпермобільних трапляється частіше, ніж загалом, і помітно посилює біль.

Усе це не обов'язково і не в усіх водночас. Чимала частина людей із явною гіпермобільністю не має жодних симптомів і дізнається про неї випадково.

Звідки береться розхитаність суглобів

Міцність зв'язок і капсули суглоба задає колаген — білок, з якого побудована сполучна тканина. Особливості його будови й того, як він збирається у волокна, роблять тканину трохи податливішою, і суглоб утримується слабше. Ця властивість уроджена й успадковувана, тому в родині гіпермобільних зазвичай кілька: якщо в дитини «гумові» пальці, те саме майже завжди знаходиться в когось із батьків.

Назви тут змінювалися, і це варто знати, щоб не заплутатися в старих і нових документах. Те, що раніше називали синдромом гіпермобільності суглобів або доброякісним синдромом гіпермобільності, сьогодні розглядають як спектр: гіпермобільність без симптомів, розлади гіпермобільного спектра та гіпермобільний тип синдрому Елерса — Данло. Межі між ними умовні, а лікування, по суті, однакове, тож зміна ярлика нічого у вашому житті не змінює.

Коли за гнучкістю стоїть щось небезпечніше

Є рідкісні спадкові хвороби сполучної тканини, за яких гіпермобільність — лише помітна ззовні частина, а головні події відбуваються в судинах, серці та очах. Їх важливо не пропустити, бо спостереження тут рятує життя. Показати ці ознаки лікареві треба, не чекаючи, поки щось заболить.

• Синдром Марфана — високий зріст при непропорційно довгих руках, ногах і пальцях, запала або випнута грудина, виражений сколіоз, сильна короткозорість або зміщення кришталика. Головна небезпека — розширення аорти, за яким треба стежити за допомогою ехокардіографії.
• Судинний тип синдрому Елерса — Данло — дуже тонка, напівпрозора шкіра з венами, що просвічують, синці від найменших доторків, тонкі риси обличчя. За нього можливі розриви артерій і порожнистих органів, тому такій людині не призначають низку обстежень і забороняють контактний спорт.
• Родинна історія, яка має насторожити, — раптова смерть родича в молодому віці, розшарування аорти, розрив судини чи кишки, кілька людей з оперованим серцевим клапаном.

Окремо: якщо суглоб вийшов і не вправляється, кінцівка оніміла, зблідла чи похолола — це невідкладна ситуація, допомога потрібна тієї ж години, а не завтра.

Що відбувається на прийомі

Єдиного аналізу на гіпермобільність немає. Лікар розпитує про біль, вивихи та родичів, перевіряє обсяг рухів, дивиться шкіру, стопи й поставу. Далі завдання не підтвердити гіпермобільність, а переконатися, що скарги не від іншої хвороби: запальні артрити, ревматичні захворювання, гіпотиреоз і дефіцити дають схожий біль і втомлюваність, а лікуються зовсім інакше. Для цього можуть знадобитися аналізи крові з показниками запалення. Рентген при гіпермобільності зазвичай нічого не показує й потрібен не для діагнозу, а після травми.

Якщо картина наводить на думку про Марфана чи судинний тип, лікар скеровує до фахівця зі спадкових хвороб сполучної тканини, призначає ехокардіографію та огляд офтальмолога. Основну ж роботу далі веде не лікар у кабінеті, а фахівець із лікувальної фізкультури чи фізичної терапії — саме до нього скеровують передусім.

Що справді допомагає

Способу зробити зв'язки міцнішими не існує, тому весь сенс лікування — замінити недостатню підтримку зв'язок м'язами. Працює це повільно, зате надійно, й іншого настільки ж дієвого заходу поки що немає.

• Сила важливіша за розтяжку. Гіпермобільним людям зазвичай легко дається саме те, що їм не потрібно, — розтягування; а потрібні їм вправи на силу м'язів навколо суглоба та на утримання положення.
• Починати варто з навантаження без ударів і ривків: плавання, велотренажер, ходьба, вправи з власною вагою в невеликому обсязі руху. Нарощувати потроху, бо стрибок на місяць уперед закінчується загостренням болю.
• Окремо тренують рівновагу та відчуття положення тіла — на це йдуть тижні, але саме воно зменшує кількість підвертань.
• Повний спокій погіршує стан: без навантаження м'язи слабшають швидше, ніж стихає біль.
• Не варто показувати фокуси з перерозгинанням і сидіти в позах, де суглоб тримається «на зв'язці». Звичка виклацувати суглоби теж шкодить.
• Роботу й навчання розподіляють у часі: чергування справ із короткими перервами переноситься краще, ніж кілька годин одноманітних рухів поспіль.
• Зручне взуття з підтримкою стопи, а за порадою подолога — устілки. Ортези й бандажі корисні точково, на час навантаження чи після травми, а не цілодобово: постійне носіння послаблює м'язи.

Із болем допомагає тепло — тепла ванна, грілка. З ліків розумні парацетамол і нестероїдні протизапальні, зокрема у вигляді гелів на конкретний суглоб; приймають їх короткими курсами, а не постійно. Сильні знеболювальні з групи опіоїдів при такому хронічному болю неефективні й дають більше шкоди, ніж користі. Якщо біль тримається місяцями й заважає жити, розумніше не збільшувати дози, а звернутися туди, де хронічним болем займаються спеціально.

Діти, підлітки та звичайне життя

У дітей гіпермобільність трапляється частіше, і з віком суглоби в більшості стають жорсткішими, тож частина скарг минає сама. Але «переросте» — не привід нічого не робити: дитина, яка відмовляється від довгих прогулянок, утомлюється на фізкультурі й швидко кидає письмо через утому в кисті, зазвичай не лінується, а справді не може. Допомагає не звільнення від навантаження, а його добір: плавання замість контактних ігор, перерви під час письма, зручна ручка, друга сумка замість важкого рюкзака на одному плечі. Тим, хто займається танцями чи гімнастикою професійно, варто обговорити з тренером і лікарем баланс між розтяжкою та силовою роботою.

Дорослим має сенс придивитися до робочого місця: висота столу та стільця, опора для передпліч, зміна положення хоча б раз на годину. Корисно тримати вагу в розумних межах — зайві кілограми додають навантаження на коліна та стопи. Гіпермобільність не забороняє ні спорту, ні вагітності, ні подорожей; вона лише вимагає, щоб до навантаження готувалися заздалегідь, а не переносили його на силі волі.

Онлайн-консультація

На онлайн-прийомі лікар розбере, що саме у вас відбувається: чи це лише надмірна гнучкість, чи вже набір скарг, якими варто зайнятися. Він розпитає про біль, вивихи та втомлюваність, розбере родинну історію і скаже головне — чи потрібно виключати інші хвороби і які аналізи для цього здати. Окремо він подивиться на ознаки, за яких потрібен генетик, ехокардіографія чи офтальмолог, і пояснить, до якого фахівця йти першим. Якщо діагноз уже відомий, на прийомі зручно розібрати план занять, зрозуміти, чому вправи не дають результату, обговорити схему знеболення й вирішити, чи потрібні устілки та ортези. Оглянути суглоб руками й оцінити обсяг рухів онлайн не вийде, а от уникнути кількох років ходіння по колу і знайти потрібного фахівця — цілком.

Цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря.