Порушення кольорового зору (дальтонізм)

Найпоширеніша хиба щодо дальтонізму така: люди уявляють собі світ у відтінках сірого. Насправді переважна більшість тих, у кого сприйняття кольору змінене, кольори бачить — просто частина відтінків для них зливається в один, і там, де решта не вагаючись каже «червоне» чи «зелене», доводиться вгадувати. Значно суттєвіша інша різниця. Якщо людина так бачить від народження, це радше особливість: вона стала, з роками не змінюється і майже не заважає. Якщо ж кольори зблякли або зсунулися впродовж останніх тижнів, розмова геть інша — перед нами симптом, і зволікати з ним не можна.

Три типи колбочок і що стається, коли один із них мовчить

Колір народжується в колбочках — світлочутливих клітинах, які найгустіше зібрані в центрі сітківки. Типів колбочок три, кожен налаштований на свою ділянку спектра: умовно «червону», «зелену» і «синю». Далі до роботи береться мозок: він порівнює, наскільки сильно відгукнувся кожен тип, і зі співвідношення трьох сигналів складає відтінок. Варто одному типові відгукуватися слабше або зсунутися чутливістю до сусіднього — і частина відтінків перестає розрізнятися, бо різні кольори дають мозкові однакове співвідношення.

Звідси й різновиди.

• Червоно-зелене порушення — найчастіше. Плутаються червоний, зелений, коричневий, помаранчевий і болотяний; рожевий може здаватися сірим, а фіолетовий — просто синім. Гени «червоних» і «зелених» колбочок містить X-хромосома, тож серед чоловіків таку особливість має приблизно один із дванадцяти, а серед жінок — приблизно одна з двохсот: жінці для цього потрібні обидві змінені копії.
• Синьо-жовте порушення — рідкісне; успадковується незалежно від статі, тому в чоловіків і жінок трапляється однаково часто. Тут зливаються синій із зеленим, а жовтий — із рожевим або світло-сірим.
• Повна відсутність кольорового зору — стан дуже рідкісний, помітний уже в немовляти, причому не за кольором: очі в дитини підтремтують, вона мружиться і відвертається від яскравого світла, погано бачить дрібне.

Жінка, яка має лише одну змінену копію гена, сама розрізняє кольори нормально, проте передає особливість синам. Тому в родинах дальтонізм ніби перестрибує покоління: так само бачить дід з боку матері, а з батьком усе гаразд.

Що впадає в око дорослому і що видає дитину

Вроджене порушення не болить, картинки не розмиває і гостроти зору не знижує. Чимало дорослих дізнаються про нього випадково — на медкомісії або коли з цікавості відкрили тест і не змогли прочитати там цифру. Коло ситуацій, де воно справді заважає, доволі вузьке:

• сигнал світлофора, надто далекий або горизонтальний, — рятує те, що розташування сигналів завжди однакове;
• стиглість ягід і фруктів, просмаженість м'яса;
• почервоніння шкіри: висип, сонячний опік, запалена ранка. Їх можна просто не помітити, і це єдине, що в побуті справді небезпечне;
• кольорові графіки, схеми, карти, маркери, червоний і зелений світлодіод на приладі;
• добір одягу, через який оточення часом перезирається.

Дитина на таке не скаржиться з простої причини: вона не здогадується, що бачить інакше, ніж усі. Запідозрити зазвичай вдається між чотирма і вісьмома роками, і то за непрямими дрібницями: листя на малюнку виходить коричневим або рожевим, розфарбовувати не хочеться зовсім, завдання «розклади за кольором» несподівано заганяє в глухий кут, колір дитина називає непевно і зазирає до сусіда, а на кольорову крейду на дошці нарікає, що «не видно». Варто сказати окремо: оцінки при цьому можуть просідати не через знання, і ні з неуважністю, ні зі здібностями це не пов'язано.

Коли колір змінився нещодавно

Вроджене порушення однакове на обох очах, за життя не змінюється і нічим іншим не супроводжується. Усе, що з цього опису випадає, набуте — а отже, має причину, і причина зазвичай важливіша за сам колір. Насторожує таке:

• кольори змінилися за дні чи тижні, а раніше людина розрізняла їх нормально;
• очі бачать по-різному: якщо затуляти їх по черзі, на одному червоний виглядає вицвілим і тьмяним;
• разом із кольором упала гострота зору, у центрі поля з'явилася пляма, картинка потьмяніла, наче зменшили яскравість;
• око болить під час руху.

Негайно викликайте швидку допомогу (в Європі — 112) або звертайтеся до невідкладної допомоги, якщо зір на одному оці різко впав за хвилини чи години; якщо сильний біль в оці поєднується з почервонінням, ореолами навколо ламп, нудотою і блюванням; якщо сприйняття кольору змінилося водночас зі слабкістю в руці або нозі, перекошеним обличчям чи сплутаною мовою. За такими поєднаннями стоять гостра глаукома, закупорка судини сітківки та інсульт — стани, де лік іде на години.

Що ще зсуває сприйняття кольору в людини, яка раніше бачила нормально:

• запалення зорового нерва — частіше в молодих, зазвичай на одному оці, з болем під час руху ока; іноді саме з нього починається розсіяний склероз;
• глаукома, діабетичне ураження сітківки, вікова макулярна дегенерація;
• катаракта: кришталик, каламутніючи, жовтіє і приглушує сині тони, тому після операції люди нерідко дивуються, яким синім виявився світ;
• ліки. Протитуберкульозний препарат етамбутол здатен пошкодити зоровий нерв, і втрата різниці між червоним та зеленим буває першою ознакою — саме тому під час такого лікування зір перевіряють за розкладом. Препарати наперстянки за надлишку в крові додають усьому навколо жовтуватого відтінку і дають ореоли біля джерел світла. Гідроксихлорохін при багаторічному прийомі потребує регулярного огляду в офтальмолога;
• травма ока чи голови, інсульт у потиличній частці, пухлина, що стискає зоровий нерв;
• брак вітаміну B12, а також поєднання тривалого зловживання алкоголем із курінням — так ушкоджується зоровий нерв.

Лікарі спираються на одну закономірність: хвороби сітківки частіше ламають розрізнення синього і жовтого, а хвороби зорового нерва — червоного і зеленого. Тому питання «які саме кольори ви почали плутати» на прийомі ставлять не для годиться.

Чим це перевіряють

Першою йде проба з таблицями, де з кольорових крапок складено цифри або доріжки: вона швидка і добре ловить червоно-зелене порушення, проте синьо-жовте пропускає і ступеня не вимірює. Далі беруть набори кольорових фішок і просять розкласти їх за порядком відтінку — за тим, у якому місці ряд розсипається, видно, яку саме вісь порушено і наскільки. Найточніший прилад зветься аномалоскоп: він визначає і тип, і виразність, а його висновок зазвичай потрібен там, де від кольорового зору залежить допуск до професії.

Тести в інтернеті годяться рівно на те, щоб задуматися і записатися на прийом. Екран, його яскравість і кольоровий профіль змінюють картинку сильніше, ніж сама особливість зору; головне ж — за таким тестом не відрізнити вроджене від набутого, а це і є ключове питання. Коли є підозра на набуте порушення, офтальмолог огляне очне дно, перевірить поле зору і за потреби призначить знімки сітківки та зорового нерва.

Дитину розумно перевірити перед школою, років у п'ять-шість, а якщо дальтонізм уже є в когось із родини — не відкладаючи.

Школа, професія і щоденні обхідні шляхи

Вроджене порушення кольорового зору не лікується: замінити відсутні чи зсунуті колбочки нічим, а методи, про які пишуть як про майбутнє лікування, поки лишаються дослідженнями. Натомість набуте часто оборотне — приберіть причину, і колір може повернутися; що раніше причину знайшли, то більше шансів.

Про окуляри й лінзи з кольоровими фільтрами варто сказати чесно. Вони підсилюють різницю між сплутаними відтінками, і частині людей у них комфортніше; але нових колбочок ці фільтри не створюють, кольорового зору не відновлюють і професійний відбір із ними не пройти. Обіцянки «окуляри, що виліковують дальтонізм» — реклама.

Що працює насправді:

• сказати школі. Учитель може дублювати колір підписом, формою чи штрихуванням, не будувати завдання лише на розрізненні відтінків і не писати важливе кольоровою крейдою;
• заздалегідь з'ясувати вимоги до кольорового зору в професії. Пілот, машиніст, судноводій, частина військових і поліцейських спеціальностей, електромонтаж, окремі лабораторні та медичні роботи такі вимоги висувають, але норми відрізняються від країни до країни і залежать від типу та ступеня порушення. Дізнаватися про це треба до подання документів і до вибору навчального закладу, а не на медкомісії;
• підписувати те, що різниться самим лише кольором: дроти, фарби, ярлики одягу;
• користуватися режимами кольорокорекції в телефоні й комп'ютері та застосунками, які називають колір за фотографією;
• орієнтуватися на розташування, а не на колір: сигнал світлофора, порядок кнопок, форма значка;
• просити про допомогу там, де ціна помилки висока, — наприклад, коли треба оцінити, чи не почервоніла шкіра навколо рани.

Онлайн-консультація: із чим допоможуть дистанційно

Дистанційно зручно розв'язати два питання. Перше й головне — зрозуміти, вроджена це особливість чи нещодавня зміна. Лікар розбере, чи так було з дитинства, чи однаково на обох очах, що саме змінилося і коли, які є хвороби і які ліки людина приймає, та скаже, потрібен огляд офтальмолога найближчими днями чи справа терпить. Друге — життя з уже відомим дальтонізмом: що і як сказати школі, до яких тестів готуватися на медкомісії, як врахувати особливість, обираючи професію, чи варто перевірити дітей. Ознаки зі списку вище дистанційно не розбирають: за них потрібна очна невідкладна допомога.

Цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря.