Вроджена клишоногість

Стопа розвернена підошвою всередину й донизу, п'ята підтягнута вгору, зовнішній край вигнутий — так виглядає клишоногість, одна з найпоширеніших вроджених деформацій скелета. Трапляється вона приблизно в однієї дитини з тисячі, у хлопчиків удвічі частіше, і приблизно в половині випадків зачіпає обидві ноги. Добра новина в тому, що за останні тридцять років її лікування змінилося докорінно: гіпсові пов'язки й терпіння замінили великі операції, і майже всі діти виростають такими, що ходять, бігають і взуваються у звичайне взуття. Погана — в тому, що успіх тримається не на перших тижнях, а на чотирьох роках носіння брейсів, і саме на цьому етапі найчастіше все й розсипається.

Який вигляд має стопа

Деформація помітна одразу й не потребує спеціальних приладів: стопа повернена всередину, підошва дивиться на другу ногу, п'ята маленька й високо підтягнута, по внутрішньому краю та над п'ятою видно глибокі складки. Гомілка з цього боку часто тонша, а сама стопа коротша.

Річ не лише в укороченому ахілловому сухожилку, як подекуди пишуть. Клишоногість — це змінене положення та форма кісток заплесна разом із укороченими сухожилками, зв'язками й м'язами по внутрішній і задній поверхні. Тому її неможливо «розім'яти» руками чи виправити масажем: потрібні послідовні, дозовані та втримані гіпсом зміщення.

Немовляті клишоногість не завдає болю — стопа не болить і не заважає йому доти, доки воно не зіп'ялося на ноги. Без лікування дитина починає спиратися на зовнішній край стопи й навіть на її тил, там утворюються грубі мозолі та болючі натоптні, хода стає важкою, а до дорослого віку біль постійний.

Схоже, але не клишоногість

Частина новонароджених з'являється на світ зі стопами, вивернутими просто тому, що в матці було тісно. Відрізнити це від справжньої клишоногості нескладно: позиційну стопу вдається спокійно, без сили вивести рукою в нормальне положення й навіть розігнути трохи вище за прямий кут, а справжня клишоногість жорстко опирається. Позиційна стопа вирівнюється сама до двох-трьох місяців, іноді з кількома заняттями з фізичним терапевтом, і гіпс їй не потрібен.

Окремо стоїть привідна стопа, коли розвернена лише її передня половина, а п'ята стоїть правильно. Це теж не клишоногість і здебільшого минає без втручання. З'ясовувати, що саме перед вами, має лікар: ціна помилки в обидва боки висока — або згаяний час, або місяці зайвого гіпсу.

Звідки це береться

У більшості випадків причина лишається невідомою. Спадкова складова є, хоча простого правила успадкування немає. Орієнтовні цифри такі: якщо дитина з клишоногістю вже народилася, імовірність для наступної оцінюють приблизно як один до тридцяти п'яти; якщо клишоногість була в одного з батьків — приблизно один до тридцяти; якщо в обох — різко вище, близько одного до трьох. Куріння матері під час вагітності підвищує ризик, надто якщо в родині вже траплялися такі випадки.

Значно важливіше інше: у частини дітей клишоногість — не самостійна проблема, а ознака того, що зачеплені нерви або м'язи. Насторожити мають стопи, які майже не піддаються розтягуванню, скутість і інших суглобів, слабкість ніг, ямка, жмут волосся чи припухлість на попереку, а також несиметричні складки на стегнах та обмежене розведення ніжок. За цим можуть стояти спинномозкова грижа, артрогрипоз, нервово-м'язові захворювання або дисплазія кульшових суглобів, яка супроводжує клишоногість частіше, ніж це можна пояснити випадком. Такі знахідки змінюють увесь план: спершу опікуються основним станом, а лікування стоп триває довше й важче. Тому огляд при клишоногості ніколи не обмежується стопою — дивляться спину, стегна, рухливість усіх суглобів.

Перші тижні: гіпс за методом Понсеті

Лікування починають рано, зазвичай на першому-другому тижні життя, поки тканини м'які та податливі. Основний метод має ім'я Ігнасіо Понсеті й складається з щотижневих етапів: лікар м'яко, без ривків виводить стопу в трохи правильніше положення, утримує кілька хвилин і закріплює досягнуте гіпсом від пальців до верхньої третини стегна. Через тиждень гіпс знімають і повторюють, щоразу додаючи потроху. Зазвичай потрібно від п'яти до восьми пов'язок.

Майже всім дітям наприкінці цієї серії роблять маленьке втручання на ахілловому сухожилку: його перетинають через прокол під місцевим знеболенням, що дає п'яті опуститися. Процедура триває лічені хвилини, шов не потрібен, після неї накладають останній гіпс приблизно на три тижні. Сухожилок за цей час зростається вже потрібної довжини.

Брейси: етап, на якому все вирішується

Після останнього гіпсу починається найдовша й найбільш недооцінена частина. Дитині вдягають брейси — пару черевичків, жорстко з'єднаних планкою, яка тримає стопи розведеними назовні. Перші приблизно три місяці їх носять майже цілодобово, знімаючи лише на купання та перевдягання, а далі — на час денного й нічного сну, і так до чотирьох-п'яти років.

Перші ночі важкі: дитина опирається, планка заважає звично рухати ногами, батькам здається, що вони мучать немовля. За один-два тижні діти звикають і сплять у брейсах спокійно. Важливо розуміти, заради чого це робиться: брейси не виправляють стопу, вони втримують уже досягнутий результат, поки дитина росте. Практично всі повернення деформації пов'язані не з тим, що метод не спрацював, а з тим, що носіння припинили або скоротили.

Якщо стопа таки почала повертатися в попереднє положення, це не катастрофа й не початок з нуля: зазвичай вистачає кількох повторних гіпсів і повернення до режиму брейсів. Що раніше помічено, то коротшим буде повернення, тож планових оглядів краще не пропускати.

Коли телефонувати лікареві, не чекаючи прийому

Гіпс на маленькій нозі потребує уваги. Зв'яжіться з лікарем того ж дня або зверніться по невідкладну допомогу, якщо:

• пальці стали синюшними, білими, холодними або помітно набрякли;
• пальці «заповзли» всередину гіпсу і їх більше не видно — пов'язка сповзла й може передавити ногу;
• дитина кричить і не заспокоюється кілька годин поспіль без іншої причини;
• з-під гіпсу йде неприємний запах чи виділення, шкіра по краю натерта до рани;
• гіпс намок, розм'якшився, тріснув або зісковзує;
• піднялася температура без явної застуди.

Окремо й без зволікання показують дитину, якщо крім клишоногості помітні слабкість або цілковита нерухомість стопи й гомілки, утвір на попереку, відставання в наборі ваги та в розвитку. Це вже не про стопу, а про її причину.

Що буде далі

Діти, проліковані вчасно й ті, що доносили брейси, ходять у звичайні строки, бігають, займаються спортом і взуваються у звичайне взуття. Стопа не стає ідеально симетричною: якщо уражена одна нога, вона зазвичай лишається на розмір-півтора меншою, а гомілка — тоншою; різниця в довжині ніг, якщо вона є, невелика. Деякі діти швидше втомлюються при тривалій ходьбі, але на повсякденне життя це майже не впливає.

Спостереження продовжують до кінця росту стопи — рідко, але деформація повертається і в шкільному віці, і тоді бувають потрібні невеликі втручання: перенесення сухожилка, корекція положення кісток. Великі реконструктивні операції, які раніше робили майже всім, сьогодні стали винятком.

Онлайн-консультація

Дистанційно зручно розібрати все, що не потребує огляду руками: що саме знайшли на УЗД під час вагітності, чим позиційна стопа відрізняється від справжньої клишоногості, який вигляд має розклад лікування і що запитати в ортопеда на першому прийомі. Батькам, які вже пройшли гіпси, онлайн-прийом допомагає з найчастішим — режимом брейсів: як вдягати їх без сліз, що робити з натертостями, чи можна зняти на день поїздки, як зрозуміти, що стопа попливла. Усе, що стосується стану гіпсу та кольору пальців, через екран не вирішується: із цим одразу до лікаря.

Цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря.